Зинаида Крюкина

Что нотным станом виснут над дорогой, И развлечения запрещает строго, Их связывая, будто, навсегда. Печаль остудит лета жаркий ход, Напомнит, что осталось ждать немного До встречи с непогодой у порога И осени дыханье принесет. Бокал наполнив добрым каберне, Случайный тост произнесет со смыслом, Дав повод взволноваться тайным мыслям, Неясным, словно тени на стене...

Загойдали епітетів хвилями- І здійнялись метеликів зграї, Розлетівшись думками та мріями. Ви мовчанням мене запросили У безмежжя із вами поринути- Я забуті знайшла свої крила, Щоб злітати, кружляти і линути... Ви злякалися світла яскравого І розтанули з ранком примарою, Купку пір'я лишивши злотавого- Мрію зльоту між сивими хмарами...

Розпорошило мрії - не зібрати, І сплутало життєві сторінки, Не дивлячись на номери і дати. Це літо сонцем випалило вщент З душі ескіз майбутнього тендітний. Натомість, гострим на щоках дощем Краплин сліди полишило помітні. Буяння дике звуків й кольорів Складає безперевну тугу й втому. І мрії, не діставшись берегів, У морі спеки гинуть, невідомі...

Поясами с часами- минутами Можем ветром быть унесёнными, С километрами, весями- пунктами... Мы с тобой можем быть очень разными, Боль замазывать странными песнями, Но зачем-то невидимо связаны, Даже если не рядом, то вместе мы. Ты и я -целого половины, Что к случайным деталям прикручены, Мы - начало с тобой двуединое, Строки песен, навечно заучены...

Зневірений у власному житті, Не маючи ні ворогів, ні друзів, Він просто йшов, бо треба далі йти. Він намагався влитися у зливу Водою стати, виснажений вщент. Він йшов похмурий, змоклий, нещасливий Під сірих крапель акомпанемент. Він чув, що має дощ колись скінчитись, Про тепле і яскраве сонце знав. Він так хотів всміхнутись і зігрітись...

Ні дотиком, ні подихом, ні словом. Я буду поруч, стільки, скільки зможу, Твій сон оберігати від лихого... Я заглушу печальний шепіт ночі, І з неба приберу зірки яскраві, Я вітер замотаю у клубочок, Прикрию сходу раннього заграви. Я пам'ятаю любі твої очі Мереживом із вій густих прикриті, Я спокій так боюся твій зурочить, Лишитись хочу в цій прекрасній миті...

Вокруг все, даже если без участия. Без нас,без ощущенья нами счастья- своих событий не сбавляет ход. Жизнь есть, и даже если без тебя, И даже если больше жить не хочется, И эхо, словно шут, в мозгах хохочет все, И вдох возможен, сердце лишь скрепя... Жизнь будет ход свой дальше продолжать, Что было в прошлом-то не вспоминая, И нас в поток безумный отпуская: Жить, умирать , рождаться,воскресать...

Дістався глибини моїх думок- І розкололись вщент обставин скельця, Злетіли стрімко мрії до зірок. Ти голосом зачарував миттєво, Неначе оксамитом оповив. Так просто, наче, але так чуттєво Сліди в моєму серці залишив. Ти спалахнув, як в небі сонця промінь, Емоції збудивши весняні, Тримаючи мене в своїх долонях, Примарні скетчі малював мені...

Сльозами емоція ллється, Гортаючи днів сторінки. І китицями скатертини Тріпочуть тривожні верби: Рахуємо дні й хвилин Втрачаєм слова і нерви. Емоції відбиває Води непохитний профіль, Це небо щось точно знає Ні "за" голосує, ні " проти", Це небо дає нам простір І вибір дарує нам небо І вирішить маємо просто, Куди і навіщо нам треба...

Как если б не увиделись мы снова, Как будто без тебя я жить готова И одиночество мне вовсе не не беда. Я вырываю сердце из груди, И с внешней лёгкостью куда-то отпускаю Тебя, и попрощавшись умираю, Шепчу безмолвно: нет, не уходи. И существуя без куска души До нашей редкой долгожданной встречи Не верю , что меняет время , лечит И просто жду: вернись, звони, пиши... Ты далеко, где есть для жизни все, Где мой кусок души не очень нужен, Где есть тепло, и свет, и кров и ужин- Где катишь дальше жизни колесо...

Тебе всегда не хватает кого-то... Ты всё время кого-то ждёшь... Ты сама же вступаешь в болото, Из которого уже не уйдёшь... Научила себя скучать, Вечно ждать встречи или ответа... Когда больно научилась молчать, Игнорировать суть запрета Научила себя всему, Что тебя же саму разрушает Одного вот сейчас...

Я боец в поисках ваших сердец. Нет, я не стану казаться: милой и зайкой, Не выставлю план, типо я молодец. Я такая как есть И не буду приторно сладкой. Во мне сахар и соль, Они дружат с безумьем, Как с улыбкою боль. И если случается искренне гадко, То вам через стих расскажу: Я не выйду на ноль. Мне важно признание в ваших глазах, Но меня себяшней, Если хотите...