Ветра…ветра. Ветрами степи дышат.
Селу забава, а подчас боязнь.
О, сколько ж вас прошлось по нашим крышам
По тёплым дымоходам затаясь.
Ветра, ветра, всевластны, равнодушны,
С крылами неустанных ветряков.
О, сколько вас пронизывало души
Моих уже ушедших земляков.
Ветра, ветра, космические тайны.
В домах пустых гуляют и ворчат.
В разбитых окнах бьются от отчаянья
И сквозняками плачут по ночам.
Ветра, ветра в селе пустынном звонки.
Лишь белого с зелёным череда.
И первый поцелуй, и слёзы горьки
Ветрами уносились навсегда.
А времена бегут без сожаленья.
Село уходит тихо за селом.
И от ушедших нету сообщений.
Ветра, ветра и пустота кругом.
-***-
Вітри, вітри, степів моїх утіха,
Сільська розрада, а під час і страх,
О, скільки ж вас гніздилося у стріхах
І ночувало в теплих димарях.
Вітри, вітри, всевладні і байдужі,
Із крилами потужних вітряків,
О, скільки ж вас пронизувало душі
Моїх спочилих в часі земляків.
Вітри, вітри, космічні таємниці,
Ви за пустим селом наглядачі,
В розбиті хатні б’єтеся зіниці
І протягами плачете вночі.
Вітри, вітри, в селі безлюдно й лунко,
То в біле, то в зелене гусне час…
І запахи, і сльози, й поцілунки
Вітри спивали в кожного із нас.
Нема від часу втечі і відключень.
О, скільки вмерло і вмирає сіл…
І з тими, хто пішов, нема сполучень…
Вітри, вітри і пустки навдокіл…
http://www.stihi.ru/2018/06/03/5491 Людмила Юферова