Я вспомнил выступление двух кандидатов в президенты Украины на стадионе. И даже вспомнил замечательную фразу: «Стадион, так стадион!» И вот мне подумалось, что во всяких спортивных местах часто произносились какие-то зажигательные речи. Мне пришло в голову написать речь для В. Зеленского... начал набрасывать на украинском и вот отрывок того, что пока выходит
(пространство, в котором расположились люди всех возрастов и полов, многие из них — в военной форме, часть с прямыми признаками ранения, слышны голоса, скрип, сморкание и шум, издаваемый прочими источниками звуков, с правого сектора тянет шмалью; на огромной трибуне, с которой виден весь этот партер, стоит Володымыр Зэлэнськый, обутый в карпатские постолы, с недельной щетиной на потёртом лице, со взглядом, суворо устремлённым в хайбутне, он одет в цивильную одежду стиля «милитари» с вышивкой хрестыками и перетянутую с разных сторон матерчатыми лентами цветов флага Украины, Европейского союза и Бандерхутора, на трибуне закреплён герб Украины и надпись: «Ґазда України» над головами публики, напротив оратора реет лозунг: «Татальна вiйна — це найкоротша вiйна»;
Володымыр Зэлэнськый резко выбрасывает руку от сердца к солнцу, которое светит ему прямо в левый глаз, всё мгновенно стихает, но шмалью по-прежнему тянет, слышно как возле микрохвонов, облепивших трибуну, жужжат две мухи;
Володымыр Зэлэнськый шмыгает носом и начинает говорить сначала спокойно, хрипловатым голосом с небольшим крещендо, а затем внезапно переходит на патетическое фортиссимо, при этом сзади оратора вспыхивает огромный экран, с которого в партер поверх головы оратора пристально и печально смотрит, беззвучно шевеля губами, Олэна Зэлэнська, сидящая за столом, перед Олэной Зэлэнськой на столе лежит скумбрия, которая одним глазом с немым вопросом на лице задумчиво смотрит в затылок оратора, внизу экрана надпись: «Справжня ґаздиня своєї колись поневоленої землі» — это по-украински, этого нам не понять):
...
Тотальна війна — це вимога цієї хвилини. Ми повинні використовувати всі наші ресурси, причому настільки швидко і ретельно, наскільки це можливо з організаційної та практичної точок зору. Непотрібний клопіт зовсім є недоречним. Майбутнє Європи повністю залежить вiд нашого успіху на Сході. Ми готові відстояти Європу. У цій битві український народ проливає найціннішу національну кров.
Ми добровільно відмовляємося від значної частини нашого рівня життя, щоб посилити нашу військову економіку настільки швидко та ґрунтовно, наскільки це можливо. Це не є самоціллю, а засобом до мети.
Всі розуміють, що якщо ми програємо, то буде знищено все. Запитайте у будь-кого в Україні, і він вам скаже: найрадикальніше — це всього лише достатньо радикальне, і найтотальніше — це всього лише достатньо тотальне для того, щоб здобути перемогу.
Тотальна війна стала справою всього українського народу. Тому я можу запевнити вас, що заходи, що на них йде керівництво, знаходяться в повній згоді з бажаннями українського народу — як у тилу, так і на фронті. Народ є готовим нести будь-яку ношу, аж до найважчої, йти на будь-які жертви, якщо це веде до великої мети — перемоги.
Я даже концовку уже придумал:
Великі кризи та потрясіння у народному житті показують, хто є справжній чоловік і хто є справжня жінка. У нас більше немає права говорити про слабку стать, бо обидві статі виявляють ту ж рішучість і ту ж саму духовну міць. У цей час національних роздумів та міркувань ми твердо та непохитно віримо у перемогу. Ми бачимо її перед собою і ми повинні навчитися підкоряти їй усе. Таким є обов'язок цієї хвилини.
І наше гасло має бути таким: «Воспрянь, народе, і хай гримне буря!»
(Партер взрывается криком, що ледь-ледь лунає та зникає десь у млi, от сердца к вождю тянутся руки, в воздух летят шапки, дамские сумки, каски, кашкети и бинты, взмывают знамёна.
Звучит гiмн. Под звуки гiмна на сцену, чадя выхлопом, въезжает танк «Абрамс»)
Завiса