Мой отец – Сыч Степан Степанович писал стихи. Писал и на русском языке, и на украинском. На русском, потому что вторую половину жизни он говорил на этом языке. Потому что это родной язык его внуков и правнуков. На украинском – потому что это его родной язык. Язык его детства, родины, его матери и сестер.
Он оставил стихи, много стихов. После его смерти – я часть стихов перепечатала, часть еще хранится в его рукописных тетрадях.
Вот один из них:
Завтра перший день весни,
А у нас за сорок;
Обгортає все навкруг
Сірий, димний морок.
Хочеться вже щось в дворі
I садку зробити,
Нам ще місящв зо три
Сніг, мороз терпіти.
На Землі, мабуть, дощі,
Весіння грязюка,
В нас все ще сніг скрипить,
Та злий морозюка.
Там кораблики пливуть
По струмках грайливих,
Роблять та пускають їx
Діти пустотливі
Там уже, десь на горбочках
Травка зеленіє,
У нас сонце вже високо,
Та все ще не гpiє.
Там між cyxoї трави
Пролісок пробився,
Він недавно був мені
У ві сні приснився.
Бачив я, як він проткнувсь,
Розправив стеблину,
Та до сонечка підняв
Очиці невинні.
Скоро в лici сон-трава
Рясно засиніє,
Як подумаєш про все:
Прямо душа мліе.
Святий Боже, милосердний,
Ти твориш це чудо,
Коли вже я наяву
Все це бачить буду.
29.02.2000г. ЯНАО, г.Муравленко
