Тарас, наш герой з густими вусами та серцем, широким як Дніпро, вирішив, що час стати справжнім господарем. А справжній господар, як відомо, має власне сало. Не те куплене в супермаркеті, а своє, домашнє, ароматне, щоб сусіди аж за стіною облизувались. Ідея була проста, як три копійки: купити порося, годувати його як на забій (але з любов'ю!), і чекати на "сальне диво".
Порося він придбав неабияке. Не порося, а міні-гіпопотам! Рожеве, пискляве, з хитрими глазенятами. Тарас одразу ж дав йому ім'я – **Грымза**. "Бо гримаса у нього завжди така... мисливська!" – пояснив він сусідці Марії, яка лише хитнула головою: "Ой, Тарасе, Тарасе..."
Почалася епопея вирощування. Тарас підійшов до справи з розмахом:
1. **Дієта чемпіона:** Замість простого буряка та картоплі, Грымза отримував борщ (без сметани, бо шкода!) з салом (парадокс, але Тарас вважав це "профілактикою"), вареники з вишнями (вишні з'їдав Тарас, "щоб порося не подавилось", тісто йшло Грымзі), а на десерт – замочені у молоці сухарики. "Він же має наростити якісний продукт!" – запевняв Тарас.
2. **Фітнес для сала:** Тарас був переконаний, що для гарного сала потрібен м'язовий каркас. Тож він влаштовував Грымзі пробіжки по подвір'ю. Порося, розуміючи, що після пробіжки буде смачний борщ, бігло так, що аж курява стовпом. Сусіди думали, що Тарас тренує олімпійського чемпіона з поросячого бігу. "Це ж для щільності сальця! Щоб не розпливалось!" – кричав Тарас услід мчавшій Грымзі.
3. **Культурний розвиток:** Тарас вірив у силу мистецтва для набору ваги. Ввечері він сідав біля хлівця, брав бандуру (яку останній раз тримав у руках, коли намагався вразити Оксану з сусіднього села) і співав Грымзі колядки. Особливо улюбленою була "Щедрик". Грымза, засинаючи, похрюкував у такт. "Бачиш, Маріє? Він сприймає! Це ж гармонія для сала!" – шепотів Тарас.
4. **Дресирування (неочікуваний талант):** Одного разу Тарас виронив гаманець у свинарник. Грымза підбрав його зубами і приніс Тарасу. Той аж сльози витирав. "Бачиш?! Він не просто сало! Він – геній! Мисливець за гаманцями!". Після цього Грымза почав приносити Тарасу все, що знаходив: старий черевик, відро, навіть сусідського кота (кот був дуже обурений). Тарас був у захваті. "Це ж не свиня, це – мисливська собака в тілі майбутнього сала! Унікальний екземпляр!"
Місяці минали. Грымза виріс. Виріс НЕ так, як очікував Тарас. Замість куленепробивного куба розпушеного сала, з хлівця виходила... **дуже підтягнута, мускулиста тварина з довгими ногами, гострою спиною та дивними бородавками на морді.** Вона граціозно перестрибувала через паркан і могла з'їсти все, крім самого паркану. Сала... сала було мінімум. Переважно м'язи.
"Що це таке, Тарасе?" – запитала Марія, коли Грымза легко перескочив через неї, щоб дістати яблуко з дерева. "Це... це елітна порода! – божився Тарас. – Сало буде, ти не хвилюйся! Воно... воно всередині! Концентроване!"
Кульмінація настала на селянському весіллі сусідського сина. Тарас привів Грымзу як диво (і таємно сподіваючись, що хтось похвалить його майбутнє сало). Грымза, почувши музику, вийшов на середину майдану і... **виконав неймовірно складний танець з підскоками, обертами та навіть чимось на зразок брейк-дансу на передніх ногах!** Гості завили від сміху, а дід Василь, який колись працював у цирку, впав з лавки.
"Тарасе!" – заревів дід Василь, підводячись. "Ти що, сліпий?! Це ж не свиня! Це ж **бородавочник!** З зоопарку, мабуть, втік! Дивись на нього – він же атлет, а не сало! Він танцює краще за мою молоду!"
Тиша. Потім рев сміху, від якого дзвеніли склянки. Тарас почервонів як буряк. Він подивився на Грымзу. Той, гордовито піднявши голову з бородавками, підійшов до нього і... лагідно взяв за поли вишиванки, немов кажучи: "Ну, що, батьку, я ж тобі казав – я артист!"
Наступного дня Тарас сидів у корчмі, сумно чмихаючи горилку (для розради, звичайно). Поруч, на спеціально принесеному килимку, грівся Грымза, жуючи елітне сіно (йому тепер була потрібна дієта чемпіона).
"Ну що, Тарасе, – кепкував корчмар, – коли сальце споживатимемо?"
Тарас глянув на Грымзу. Той підморгнув йому своїм хитрим оком.
"Сало?.. – Тарас махнув рукою, а потім несподівано засміявся. – Та пішло воно в сраку, це сало! Це ж моя **Мисливська Слава**! Він же гаманці знаходить! І танцює! Якого чорта його на сало? Зараз мисливський клуб влаштовуємо! Назвемо "Грымза і Гаманець"! А сало... – він задумався. – Марія, принеси мені шматок того, з супермаркету. Але гарного!"
І так Тарас не виростив сало, але знайшов найнезвичайнішого друга і циркову зірку в одній особі. А Грымза? Він тепер зірка всіх весіль, знаходить всі загублені ключі по селу і гордо несе титул "Найбільш Фітнесова Свиня Галичини" (бородавочником його вже ніхто не називає). Іноді він все ж задумливо дивиться на Тарасову вишиванку, немов нагадуючи: "Батьку, а борщик твій був таки смачний..." Але сала з нього не буде. Ніколи.