Початки історичної хронології і обчислення часу належать до найбільш ранніх явищ культури у слов'ян та інших народів. Їх пізнання й використання було життєвою (а водночас і господарською) потребою.
Хронологія виникла у Стародавньому Вавилоні і Єгипті, одержала розвиток у Стародавніх Греції і Римі, а в середні віки – у Середній Азії, Європі, зокрема, на Русі. Історія не зберегла імена людей, які займалися розробкою питань хронології в найдавніші часи в Єгипті, Месопотамії, Китаї, у індіанців майя та в інших народів. Але відомо, що проблеми хронології в Стародавній Греції знайшли висвітлення у працях Ератосфена, Каліппа, в Стародавньому Римі – у працях Варрона, Птолемея, Цензоріна, Макробія та ін. Величезний вклад у розвиток хронології вніс александрійський астроном Созіген (1 ст до н. е.), який розробив варіант календаря, що одержав назву юліанського і ліг в основу сучасного літочислення.
Подальше вдосконалення хронології відбувалося в середні віки, чому сприяв розвиток продуктивних сил та культури, а також зростання ролі релігії у житті суспільства у цей період. Численність хронологічних і календарних систем, поширених у період середньовіччя в різних країнах і у різних народів, створювали серйозні перешкоди для їх господарських і культурних зв'язків.
Завдання уніфікації хронологічних і календарних систем для європейських країн розв'язав у VI ст. римський монах Діонісій Малий, вирахувавши дату "народження" Христа і заснувавши християнську еру, якою сьогодні користується більшість країн і народів світу. А на початку VII ст. при засновнику ісламу Мухамеді був узаконений єдиний для всіх мусульман календар. У кінці VII – першій третині VIII ст. значний внесок у розвиток хронології своїми працями зробив англійський монах – літописець Беда Високоповажний, який захищав основи християнської ери.
Велику цінність мають хронологічні дослідження середньоазіатського вченогоенциклопедиста Аль-Біруні, який на початку XI ст. у трактаті "Пам'ятки минулих поколінь" детально описав усі ери та календарі греків, персів, арабів та інших сучасних йому народів. У вивченні історії створення мусульманської системи літочислення і її подальшої розробки велика роль поета, вченого другої половини XI ст. Омара Хайяма.
У ХІІ ст. у зв'язку із необхідністю розв'язання завдань датування подій у літописах та проведення церковних свят виникає інтерес до питань хронології і на Русі. Найбільш ранньою давньоруською працею з хронології були "Хронологічні статті" Кирика Новгородця. Він розкрив такі поняття, як початкова точка відліку часу, тобто ера, тривалість року, поділ року на місяці за сонячним і місячним календарями, прості і високосні роки, поділ року на тижні та ін.
У кінці XVI ст. з'являються і перші праці з хронології в Україні. Це видані в Острозі хронологія А. Римші і праця Г.Смотрицького, які дають певні уявлення про тогочасну українську хронологію. В умовах незалежної України гостро постала проблема забезпечення навчальною літературою з хронології українською мовою. Однак до цих пір кількість її обмежена.
“Хронологія” Андрія Римші, була надрукована в Острозькій друкарні 5 травня 1581 р. Це перший в Україні друкований поетичний календар, який мав такий заголовок: “”Которого месяца што за старых веков диєло короткое описание”.
“Хронологія” А.Римши викликає інтерес і як важлива пам’ятка мови. Вперше в історії друкарства кирилицею подані народні назви місяців, який присвячені вірші про подій старозавітної історії.
“Хронологія” на має прямої вказівки, що її надрукував Іван Федоров. Проте всі дослідники без сумніву зараховують її до видань першодрукаря, оскільки вона вийшла 5 травня 1581 р. в період надрукування біблії.
До нашого часу виявлений лише один примірник “Хронології”, який у 1830-40-і роки належав колекціонеру стародруків купцю О.І.Кастеріну, а нині знаходиться в Російській Національній Бібліотеці в Санки Петербурзі.