🏡Однажды ты понимаешь, что безумно любишь печь пироги и хлеб. И пионы-чтобы на тебе непременно легкий голубой сарафан, а в руках -огромный розовый цветок.
Любишь книги-старые, библиотечные, в дороге или за чашечкой кофе. Любишь босиком по траве. Особенно после грозы. И чтобы летом всегда дома был свежий букет. Любишь вышивать, вязать, лепить. Петь, когда готовишь. Танцевать, когда никто не видит. Сушить цветы между страницами книг, забывать о них, неожиданно находить зимой и радоваться. Любишь полосовые дожди и радуги. Добрых людей и истории со счастливым концом. Любишь спать в теплых носках даже летом. И запах мяты. Мороженое- только крем - брюле и чтобы обязательно подтаяло. И много браслетиков-чтобы на руке звенели. Это знакомство с собой длиною в жизнь.
Я всегда думала - как люди справляются в непростые периоды жизни, откуда берут силы? А теперь знаю. Вспоминают, возвращают не смотря ни на что все свои "люблю"-даже самые странные и непонятные. И из этого черпают силы, этим наполняются.
И я тоже стараюсь. Сквозь кучу всяких трудностей,жуткой слабости и каких- то неурядиц-радоваться простым вещам. Тому, что такой простой пирог с персиками получился похожим на волшебное солнышко. Тому, что можно босиком после грозы пройтись за люпинами, а потом прийти домой и натянуть теплые носки. Тому, что можно налить чай и читать ваши теплые пожелания - и чувствовать, как много - много людей обнимают. Ощущать это словно добрый знак и послание мира...
По крыше стучит дождь, в окно светит солнце-это про любимые цвета и звуки. В комнате пахнет пионами-любимый аромат. И вот это взявшееся из ниоткуда ощущение, что все будет хорошо- как идеальное дополнение вечера, в котором ощушаешь себя счастливым. Не смотря ни на что.
🏠Аднойчы ты разумееш, што вар'яцкi любіш пячы пірагі і хлеб. І півоні - каб на табе абавязкова лёгкі блакітны сарафан, а ў руках-велізарная ружовая кветка. Любіш кнігі-старыя, бібліятэчныя, у дарозе або за кубачкам кавы. Любіш басанож па траве. Асабліва пасля навальніцы. І каб летам заўсёды дома быў свежы букет. Любіш вышываць, вязаць, ляпіць. Спяваць, калі гатуеш. Танцаваць, калі ніхто не бачыць. Сушыць кветкі паміж старонкамі кніг, забываць пра іх, нечакана знаходзіць зімой і радавацца. Любіш паласавыя дажджы і вясёлкі. Добрых людзей і гісторыі са шчаслівым канцом. Любіш спаць у цёплых шкарпэтках нават летам. І пах мяты. Марозіва - толькі крэм-брюле і каб абавязкова трохі расталае. І шмат бранзалетак-каб на руцэ звінелі. Гэта знаёмства з сабой даўжынёю ў жыццё.
Я заўсёды думала-як людзі спраўляюцца ў няпростыя перыяды жыцця, адкуль бяруць сілы? А цяпер ведаю. Успамінаюць, вяртаюць не гледзячы ні на што ўсе свае "люблю"-нават самыя дзіўныя і незразумелыя. І з гэтага чэрпаюць сілы, гэтым напаўняюцца.
І я таксама стараюся. Скрозь ўсе цяжкасці, жудасную слабасць і нейкія бязладзіцы - радавацца простым рэчам. Таму, што такі просты пірог з персікамі атрымаўся падобным на чароўнае сонейка. Таму, што можна басанож пасля навальніцы прайсціся за лубінамі, а потым прыйсці дадому і нацягнуць цёплыя шкарпэткі. Таму, што можна наліць чай і чытаць вашы цёплыя пажаданні - і адчуваць, як шмат - шмат людзей абдымаюць. Адчуваць гэта нібы добры знак і пасланне свету...
Па даху стукае дождж, у акно свеціць сонца-гэта пра любімыя колеры і гукі. У пакоі пахне півонямі-любімы водар. І вось гэта адчуваннне, якое ўзялося з ніадкуль- што ўсё будзе добра - як ідэальнае дадатак вечара, у якім адчуваеш сябе шчаслівым. Не гледзячы ні на што.