Украинские танкисты после трёх недель провального наступления стараются всеми способами избежать боёв в хваленых немецких "Леопардах". Если нет возможности отказаться от боя, они стараются машины ломать. Засыпают в фильтры песок, наезжают задом на мину, разводят горючее сахаром. В общем, саботируют.
Причина банально проста. У наших солдат очень высокая мотивация по этим немецким кошкам. Миллион призовых за каждый уничтоженных танк.
Между собой украинские танкисты пишут такое: "С*ана русня, як сказилися, тiльки бачать леопарда - долбят з чого тiльки можна. Артою, градами, ланцетами, дронами. Тiльки виїхав на Леопарді - йому конец. З гарантією. Т-62, Т-80 не чіпають майже, а на леопарді - шансів нема. Тому хлопці і не хочуть кататися на них. На Леопарді - смертник без варіантів. Кажуть, москалі якійсь дурні гроші за Леопарди мають, в них до бійки доходить, кто забьёт Леопарда. Тому - ну його нафиг, краще самому зламати".
Или вот ещё: "Важливим є те, що сил для наступу в нас об'єктивно вже не залишилося, він, якщо й буде, то, скоріш за все, теж лише віртуальний, хоча насправді - безумовно провальний. У той час, коли росіяни почнуть обстрілювати Київ уже не ракетами, а напряму, з танків і гармат, ЗМІ розповідатимуть нам про великі перемоги від Дніпра до Волги, а вибухи на Хрещатику пояснюватимуть падінням "уламків збитих нашою ППО снарядів". І найгірше у всій цій історії те, що влада наша живе при цьому навіть не у віртуальній реальності, а в якомусь прикордонному між реальностями стані: вона готує собі цілком відчутні, цілком справжні володіння за кордоном на випадок вимушеної втечі, водночас продовжуючи переконувати нас у тому, що "все йде за планом", і "перемога не за горами". Утім, ми маємо власні очі та вуха, а тому бачимо, що союзники дедалі більше схиляються до необхідності не "віртуальних перемог", а реальних перемовин із путіним. Тепер уже - якщо не на його умовах, то з їх урахуванням. Аби вони дали не віртуальний, не вигаданий, а цілком реальний і вигідний для них результат. А Україна... Що Україна? - Догралася... І аж ніяк не віртуально".
Опубликованы мной тексты с сохранением авторской пунктуации. Полный текст этого плача Ярославны вы можете прочесть по этой ссылке
Без слёз не взглянешь, как говорится.
Лично меня в этой ситуации радует многое. Постепенно к этим чудакам на букву "М" приходит понимание реального ужаса происходящего. Саботаж боевых действий, конечно, может привести их за решётку. Но это сохранит им жизнь, что гораздо важнее. Если такими темпами и дальше будет развиваться ситуация, то не за горами присоединение украинских солдат к Русской армии и освобождение плечом к плечу родной земли от настоящих захватчиков - Запада и его прихлебателей.