В разгар военных действий на землях бывшей Украинской ССР наш МОСТ предлагает читателям подборку поэзии на украинском. Есть в жизни и смерти моменты, когда слова, смыслы и чувства не нуждаются в переводе…
Один из авторов, Ян Таксюр, сегодня в киевской тюрьме. Часть – в войсках ДНР и ЛНР. Часть под псевдонимами, либо просто имена авторов не известны – что делает эту очень разную и разного уровня поэзию по-настоящему народной.
***
Я не хочу вже бути вкраїнцем
і нести в світ сум’яття і розбрат.
Надало ж так невдало вродúться,
ніби злигоднів інших не доста.
Я не хочу підносити прапор,
на якім начеб небо і жито,
бо насправді там сонце нахрапом
у безодній пучині укрито.
Я не хочу вже буть патріотом,
щоб свою многострадну вітчизну
продавати і явно, і потай —
моє серце під ватником чисте.
Я відмовився бути героєм,
тут герої — перевертні люті:
два Івани й гетьмáнів аж троє —
Кассій, Брут і запроданець Юда.
Крізь пожежі і літ сірих товщі
я бреду, волоцюга у рам’ї, —
в мене забрано все найдорожче,
тільки мова зосталась. І пам’ять.
Леонід Мильський, 2020
***
ЗА ЩО?
Я тобі казав – не приходь сюди зі зброєю
А ти мені – єдина країна!
Але це працює і в іншому напрямку
Тепер я підходжу до твоєї хатини
Я тобі казав – це люди в Луганську!
А ти мені – кондиціонер вибухнув
Але це працює і в іншому напрямку
Тепер ці вибухи ти вдома почув
Я тобі казав – це діти в Донецьку!
А ти мені – самі винні!
Але це працює і в іншому напрямку
В мене сльози, а твоя жінка біля могили
Я тобі казав – я вирішую сам
А ти мені – чемодан-вокзал
Але це працює і в іншому напрямку
Ти з чемоданом у Польщі – витратний матеріал
Я тобі казав – залишайся людиною,
А ти мені – москалів на ножі
Але це працює і в іншому напрямку
Тепер ти в канаві біля межі
Невідомий автор, липень 2022
***
Так насувається доля
1
Як насувається доля?
БТРами
По моїй землі.
Стогнуть
Ті, що померли,
А ті, що живі
Ляжуть поряд
У ковилі,
Гарячі від крові,
Солоні від крові,
Червоні від крові
Луганських синів.
Так насувається доля –
Людожерським бажанням війни.
2
Як насувається доля?
Під мінометний грім.
Спочатку тремтять долоні,
Але потім
Міцніше тримаєш
Свій АК-47,
Або що там є під рукою.
В окопі,
Як у прірві, що розірвала навпіл
Небо моє волошкове
Й поля мої золоті.
Так насувається доля,
А ти все кричиш їй: «Стій».
3
Як насувається доля?
Сльозами дітей, матерів,
Йде труна за труною,
Горе заходе у дім,
І раптом сльози застигають у горлі,
І серце вже не тремтить,
І цієї самої миті все, що лишається тим,
Хто йде по моїй землі –
Це сором.
Бо доля – це ми,
Ті, що обрали опір,
Й святий обов’язок боротьби.
Олена Заславська, Луганськ, 2014
***
Ми повертаємо своє,
Що було втрачено роками,
З колін встає, вперед іде,
Країна наша в час останній.
Вона жила в душі у нас,
Роками в думках полонена,
Та переповнював нас страх
В містах, на хуторах, і в селах.
Але вже досить нам цього,
Ми можемо себе звільнити,
Не бути під чужим ярмом
І знову своїм правом жити.
Азов залишив Азовсталь,
Йому нема на світі місця,
Цивільних їм було не жаль,
Ганьба потворному нацизму!
Згадати треба, хто ми є,
Кого нащадки ми і діти,
Що є земля для нас і де
Нам рідні люди, с ким нам жити.
Майбутнього нема у нас,
Як не повернемо минуле,
Наша журба за весь Донбас,
Час повертати Україну…
Невідомий автор, травень 2022
***
Навіщо мови нам чиїсь,
Лише одну я поважаю,
Цією мовою колись
Уперше я сказав: „Кохаю”.
Я нею, рідною, моїй
Завжди звертаюсь до дитини,
До бюрократів і повій,
До пересічної людини.
І батько нею мій читав
Мені казочки чудернацьки…
Я нею перший іспит склав
Колись, в часи свої юнацьки…
Чого ж ви доїбались, блядь,
До мене, як вороже військо?
Я просто хочу розмовлять
Своєю мовою — російськой…
Невідомий автор, 2022
***
Агенты Кремля
Усі, хто сумує,
Як вийде надвечір у рідні поля,
Агенти Кремля.
Усі, хто зітхає і плаче,
Як тільки почує здаля скрипаля,
Агенти Кремля.
Усі, хто за світло одержить рахунок
І каже брутально: «От бля!»,
Агенти Кремля.
І хто має сумнів,
Що влада розумна, твереза і чесна, немов янголя,
Агенти Кремля.
І хто песимізмом своїм
Наче ніж нам у спину встромля,
Агенти Кремля.
І хто не стриба, не кружля,
Не співа цілий день: «Ля-ля-ля! Ля-ля-ля!»,
Агенти Кремля! Агенти Кремля!
І раптом злякавсь я,
(Не знаю, ця думка прийшла звідкіля)
Виходить, співоча, квітуча земля,
Виходить, усе, що її населя,
Усі вчителя! Тополя! Немовля!
Ой, бля…
Ян Таксюр, Київ, 2019
***
Напис на солдатській могилі
Тут лежу у землі, мені двадцять було,
Я – сержант, з Ірпеня, звали Вася.
Ми стріляли крізь дим, все ревло і гуло,
Ну, а потім я вмер. На Донбасі.
Пам’ятаю рибалку, в саду солов’ї
І як мама будила уранці.
Тільки маму пригадую, очі її,
І ще хлопця одного в Слов’янську.
Був той хлопець високим, білявим, худим.
І навіщо він вибіг з підвалу?
Тільки влучив снаряд, був старим його дім,
І ні дому, ні хлопця не стало.
Я впізнав той будинок без даху й стіни,
Як у місто зайшла наша рота.
І хлопчина той мертвий лежав на спині,
Трошки крові текло в нього з рота.
Черевики, як в мене, один впав з ноги.
На цю стрижку і в нас була мода.
І хоч нам говорили, що скрізь вороги?
Того хлопця було мені шкода.
Потім вибух, і ще. Рідна ж мати моя!
Затремтіла невидима сила.
І той дім, що як привид без даху стояв,
Раптом впав. І мене задавило.
Так лежали ми вдвох, розділивши біду,
На землі, що звалась Україна.
Було важко мені, тільки…бачу в саду
Божу Матір і Божого Сина.
Матір Божа молилась до Сина Свого,
Землю нашу позбавити муки.
Вбитий хлопець був поруч, і крові його
Мені впало три краплі на руки.
І Господь подивився з любов’ю Отця,
Не суддею суворим, не катом.
І розвіявсь туман. Я збагнув до кінця:
Значить, брата я вбив, значить, брата…
Я лежу під землею і бачу свій край –
Річка, поле, просте і кохане.
Люба мамо, простіть, загубив я свій рай,
Мов отрути хтось дав чи дурману.
Мамо, рідна, благаю, ідіть та знайдіть,
Де тепер мого брата могила,
І моліть кожен день, кожен час, кожну мить
Його матір, щоб мене простила.
Бо коли запече кров із братових ран,
То не бачу я Божого Сина.
І моліться, щоб зник той пекельний туман,
Що на землю упав України.
Ян Таксюр, Київ, 2018
***
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали «хайль» охриплими басами
І «Ще не вмерла…» голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров’ю «ненька Україна»
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись «москалі».
Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!
Василь Симоненко, 1963
***
Пливе кача, дівки хороводять
В Азовсталі демонів хоронять
Серед степу палахала хата
Богоматір родить немовлято
Хто там старший серед полонених?
Руш попереду руки за голову
Розгорнися, сiдай, дозволено
Є розмова с холоду в полум’я
Вісім років минуло вироком
Що тепер мені скажеш Іроде?
Де ховати вас всіх могилами?
Шо робитимуть ваші сироти?
Я стояв тут, стою тут i досі я
Як тобi ця нова Новоросія?
Я не просив до вашого острову
Ти мене винудив пострiлом
В цьому полум’ї втратили розуму
Як тобі ці палаючi посліди?
Окривавлені досвідом
Чи ти встиг помолитися Господу?
Пливе кача, дівки хороводять
В Азовсталі демонів хоронять
Серед степу палахала хата
Богоматір родить немовлято
Понад морем сонце за хмарами
Чуєш ZOV — загарматило мороком
То калібри летять примарами
Лікарями українства хворого
Врачувати іде Україною
Чумний доктор зі своми рекрутами
В Азовсталі червоно калиною
Знову травень кровить Маріуполем
Моє місто Марії зі звичкою
Зустрічає Георгівськой стрiчкою
Богоматір зі свічкою
Дочекалася сина у відчаї
Роскажи тому ляху про москаля
Передай йому кожне слово
Це мій дім, це мій Крим, це моя земля
Я також забираю мову.
Акім Апачев, травень 2022
