Украинский военнослужащий Роман Доник накатал на мове большой текст про то, как на самом деле чувствует себя Украина. Специально для вас перевели:
«Проблема в том, что завтра вы можете открыть ФБ и про каждого из френдов прочесть – «погиб». И я не знаю, почему до сих пор не все это осознают. Я не знаю, почему вызывает какую-то зраду или удивление то, что россияне перешли к попыткам снова накатить на Харьков. Кто вам сказал, что уже все кончилось?
Будут ли попытки оцепить Харьков? Да, будут. Будут ли попытки снова попереть на Киев? Да, будут. Будут ли попытки захватить Одессу и отрезать Украину от моря навсегда? Да, будут. Будут ли попытки атаковать Запорожье и Николаев? Будут ли продолжать наступления в Донецкой и Луганской области? Да. Продавливать Изюмское направление, чтобы, охватив Харьков, пойти на Днепр? Да. Да! Всё это так!
Мы сражаемся с государством с практически безграничным ресурсом в людях. С государством, имеющим преимущества в десятки раз в стволах, танках, самолетах. Не говоря уже о ракетах или снарядах российских орудий. Кто вам сказал, что что-то уже остановилось или даже кончилось? Псевдоэксперты, заговорившие о том, что кто-то воюет не эффективно? Или те дяди и тетя, которые стали меряться политическими членами? Или кто? Кто-то из военных сказал: "все, баста, возвращайтесь домой, войну мы выиграли?" С чего это вы взяли? Мэры огородов на востоке говорят, что можно возвращаться? Правда? А они владеют ситуацией? Интересует ли их вопрос дальше знака выезда из города? Терехов сказал, что город восстанавливается и надо возвращаться? Кому нужно? Вам? Чтобы что? Чтобы увидеть, что ничего не работает? Ни одна градообразующая отрасль не работает. Промышленность не работает. Торговля не работает. Область образования не работает. Кафе, парикмахерские, ногти, брови и всё, что вокруг студентов и преподавателей - тоже не работает. Когда заработает? Никто не знает. Потому что война. Терехову нужно, чтобы люди возвращались. Потому что у города нет денег. У государства нет денег. Мы живем на деньги, которые нам дает зарубежное сообщество. И для этого городским властям нужно показать, что уже много людей, дайте много денег на восстановление. Но война она рядом. Она совсем рядом.
Городские власти окрашивают фонарные столбы на проспектах, чтобы занять рабочих и освоить деньги. Но кто может дать вам гарантии безопасности? ВСУ? А что ВСУ уже говорило, что мы переломили хребта врагу? Наслушались ли вы на телемарафоне болтунов, у которых война должна была закончиться месяц назад, а ракеты два месяца назад?
Что делать? Я не знаю. Жить в состоянии войны. Ибо мы живем в состоянии войны. Ни у кого из нас нет такого опыта. И ни у кого не было. Никто в мире не имеет такого опыта. Ибо никто в мире так не воевал со времен Второй мировой. А это была совсем другая война. А это нужно понимать. Так как уже не будет. Никогда. И война, она рядом. Теперь. И никто не скажет, как и что нужно делать и как жить. Ибо никто не знает.
Просто помните, что мы сдерживаем врага, у которого есть больший ресурс. Мы его всё ещё сдерживаем. У нас до сих пор не хватает вооружений и боеприпасов. Я вам больше скажу – у всех союзников мы так себе неплохо подчистили запасы. И все сейчас делают заказ, потому что мы выбрали их запасы. И линия фронта все еще идет на нас. С колебаниями и отливами. С паузами и перегруппировкой врага. Но всё еще ничего не ясно. Все еще мы идем по краю. Мы все еще готовимся к уличным боям в городах миллионниках. И каждый день может не быть следующего дня для каждого из нас. Ничего еще не решено. Ничего еще не ясно. И по-прежнему существует угроза существованию государства.
И почему все так легко забывают об этом, меня просто удивляет. Вот честно. Нет сегодня прошлого. Нет сегодня будущего. Тем более, никакого политического будущего. Есть только сегодня. Ну, это ж просто. Страшно. Но просто».
Исходник:
«Проблема в тім, що завтра ви можете відкрити фісбук і про кожного з френдів прочитати – «загинув». І я не знаю, чому досі не всі це усвідомлюють.Я не знаю, чому викликає якусь зраду чи здивування те, що росіяни перейшли до спроб знову накатити на Харків. Хто вам сказав що вже все скінчилося?
Чи будуть спроби оточити Харків? Так будуть. Чи будуть спроби знову поперти на Київ? Так, будуть. Чи будуть спроби захватити Одесу, та відрізати Україну від моря назавжди? Так, будуть. Чи будуть спроби атакувати Запоріжжя та Миколаїв? Чи будуть продовжувати наступи в Донецькій та Луганській області? Так. Продавлювати Ізюмський напрямок, щоб охопивши Харків, піти на Дніпро? Так. Так! Все це так!
Ми воюємо з державою з практично безмежним ресурсом в людях. З державою, яка має переваги в десятки разів в стволах, танках, літаках. Не кажучи вже про ракети чи снаряди російських гармат. Хто вам сказав, що щось вже зупинилося або навіть закінчилось? Псевдоексперти, які заговорили про те що хтось воює не ефективно? Чи ті дядьки та тьотьки які почали мірятися політичними членами? Чи хто? Хтось з військових сказав: "все, баста, повертайтесь додому, війну ми виграли?" З чого ви це взяли? Мери городів на сході кажуть що можна повертатися? Правда? А вони володіють ситуацією? Чи їх цікавить питання далі знаку виїзду з міста? Тєрєхов щось казав, що місто відновлюється та треба повертатися? Кому треба? Вам? Щоби що? Щоб побачити що нічого не працює? Ні одна містобразуюча отрасль не працює. Промисловість не працює. Торгівля не працює. Сфера освіти не працює. Кава, перукарні, нігті, брови та все що навколо студентів та викладачів теж не працює. Коли запрацює? Ніхто не знає. Бо війна. Тєрєхову треба щоб люди поверталися. Бо в міста нема грошей. В державі нема грошей. Ми живемо на гроші, які нам дає закордонна спільнота. І для цього міській владі треба показати, що вже є багато людей, дайте багато грошей на відновлення. Але війна вона поряд. Вона зовсім поряд.
Міська влада фарбує фонарні стовпи на проспектах, щоб зайняти робітників та освоїти гроші. Але хто вам може дати гарантії безпеки? ЗСУ? А що ЗСУ вже щось казало, що ми переламали хребта ворогу? Чи ви наслухались на телемарафоні пиздунів, в яких війна мала закінчитися місяць тому, а ракети два місяці тому?
Що робити? Я не знаю. Жити в стані війни. Бо ми живемо в стані війни. Ні в кого з нас нема такого досвіду. І ні в кого не було. Ніхто в світі не має такого досвіду. Бо ніхто в світі так не воював з часів 2 світової. А то була зовсім інша війна. А це треба розуміти. Так як було вже не буде. Ніколи. І війна, вона поруч. Зараз. І ніхто не скаже як і що треба робити та як жити. Бо ніхто не знає.
Просто пам'ятайте, що ми стримуємо ворога, який має більший ресурс. Ми його досі стримуємо. В нас досі не вистачає озброєння та боєприпасів. Я вам більше скажу - в усіх союзників ми так собі не погано підчистили запаси. І всі зараз роблять замовлення, бо ми вибрали їх запаси. І лінія фронту йде все ще на нас. З коливаннями та відливами. З паузами та перегрупуванням ворога. Але все ще нічого не ясно. Все ще ми йдемо по краю. Ми все ще готуємося до вуличних боїв у містах мільйонниках. І кожного дня, може не бути наступного дня для кожного з нас. Нічого ще не вирішено. Нічого ще не ясно. І як і раніше є загроза існуванню держави.
І чому всі так легко забувають про це, мене просто дивує. От чесно. Нема сьогодні минулого. Нема сьогодні майбутнього. Тим більше ніякого політичного майбутнього. Є тільки сьогодні. Де треба посто пахати на фрнт та на перемогу. Хто тільки як може. Є тільки ЗСУ сьогодні від яких залежить завтра.
Ну це ж просто. Страшно. Але просто».
Всё то же самое, только «фiсбук», «загинув» и «сьогоднi».
