Згадай гріхи мої, прекрасна німфо! https://gumoreska.in.ua/buty-chy-ne-buty-gamlet/
Чи жити, чи не жити – ось питання,
Що для душі шляхетніше: терпіти
Всі стріли і каміння злої долі
Чи враз повстати проти моря мук,
Їм край поклавши? Вмерти – це заснути.
Не більше. В сон поринути – і край
Всім болям тіла й сотні інших мук,
Що є спадщизна тіла. Це ж мета,
Якої прагнеш. Вмерти – це заснути.
Заснуть… а може, бачити сновиддя!
Ніхто не відає, яких сновиддів
Зазнати доведеться в смертнім сні,
Коли ми скинемо земне ярмо.
Оце й спиняє нас; кому ж інакше
Була б охота зносити негоди
Довженного життя, удари долі,
Гнобителеву кривду і зневагу,
І муки безодвітного кохання,
Зухвальство уряду і беззаконство,
І ту наругу, що терплячий труд
Мовчазно від негідника приймає!
Кому була б охота це терпіти,
Якби він міг оголеним кинджалом
Всьому покласти край? Хто тягарі,
Пітніючи і стогнучи тягав би?
Страх перед тим, що буде після смерті,
Країна та незнана, звідки ще
Ніхто не повертався, – це спиняє.
І ми волієм тут терпіти лихо,
Аніж пірнути в лихо невідоме.
Так роздум робить з нас страхополохів
І рішенця рум’янець природжений
Блідота думки хворої вкриває.
Так наміри потужні і завзяті
У течії своїй звертають вбік,
Втрачаючи імення вчинків. Тихше!
Офеліє! У молитвах твоїх
Згадай гріхи мої, прекрасна німфо!