Лена та макулатура

Раніше з своїми дворовими друзями ми захоплювались ремонтом старих мотоциклів та опановували на них же відчуття швидкості (якщо ми були молодці і відремонтовували те старе залізо)

Та у школах була обов’язкова норма на кожного учня по здачі макулатури. Раз в рік принести на шкільний пункт збору 12 кілограм для молодших класів і 15 для старших. І в цей рік черга чергувати у пункті збору впала на мій 9 В клас, і завуч призначив мене та мою однокласницю Лену на чергування. Я був не в захваті від цього. Тому що замість пізнання баз та основ механіки, швидкості під шалений вітер в обличчя під дружний регіт вірних друзів разом з таким солодкувато гострим ароматом бензину. І все це в ці такі чудові теплі весняні сонячні дні, коли все зеленіє розквітає та щебечить . Я мав сидіти тут в цій купі старого при старого паперу та якогось мотлоху у іржавому гаражі, ще й з нею, з моєю однокласницею цією Ленною.

Лена блакитноока чорнява струнка відмінниця, з якою в мене склались доволі неприязні стосунки, хоча 3 роки тому вона мені почала подобатися я тоді ми були у 6му класі. Пам’ятаю як вона сиділа 2 парти перед мною, та я потайки на неї дивися, на її такі смішні (сам не знаю чому) веснянки як вагався підійти навіть побився за неї з старшокласником, (хоча « я бився перші пару хвилин а потім… ) Але уваги з її сторони я так і не добився. І тут товариш порадив змінити тактику – ігнор. І «Запрацювало» але, але щось я дуже увійшов у роль. Тяжко сказати де ми саме почали сваритись та ми посварились. Скрізь де я бачив її погляд я відчував якусь надміність, зневажливість. Та звісно на всю цю зверхність та пиху я відповідав шаленою грубістю, я би сказав більше ніж потрібно, ми перетворились на два антагоніста.

І ось зараз я з моїм «Антагоністом» в цьому іржавому гаражі. Серед якогось ,непотребу старих вже нікому не потрібних з червоного сукна транспарантів половинок з білими літерами «В перёд в св…» цікаво де це «св» та чому туди можна тільки передом, чи хочаб де друга половинка транспаранту.

Під час чергування ми зважували та записували хто скільки і з якого класу приніс макулатури, звісно перевіряли, щоб не було сховано у каміння та цеглин. Уся писанина без зайвих пояснень лягла на таку не задоволену надмінну Ленну. Так як в неї «Почерк» чи точніше в мене той «Почерк» хоча влучно було б сказати в мене «Недопочерк чим почерк». Я вирішив скористуватися ситуацією та знайти для себе якійсь цікаві журнали. Cидячи у напів темряві в центрі гаража я займався поглибленням надзвичайно цікавої інформації з , знайденних мною таких раритетних вже сьогодні журналів «За рулем» за 88, 87, та 91 рік та надзвичайно цінного «Техника молодежи» . Я підняв очі до воріт гаражу та побачив дещо, що мене відволікло від такого пізнавального цікавого заняття.

Наше чергування добігало до кінця, я сидів і на купі старих газет, та розмірковував як я через 20 хв зачинню на замок цей гараж. Вдіну свою джинсову куртку та й піду додому, роздивляючись по дорозі такі ще не звичні після зими зелені дерева такуж траву та маленькі стеблі ще закритих майбутніх жовтих квітів. На вулиці на впроти мене під весняним сонечком сиділа Лена та заповнювала журнал. Вона наклонилась і я побачив її груди. Я побачив її пружні та рожеві груди. Я сам не знаю чому, та мені не було соромно, та я не розчервонівся. Я просто сидів посеред гаражу у цій напів темряві та не зводив очей з такої освітленої тим же весняним сонечком Лени. Я дивився на її таке світле обличчя та побачив повільно пульсуючу посмішку з краю її вуст. Сам не знаю чому, та мені подобалося дивитися на неї і мені здалося, що це також і приносить задоволення їй як я на неї дивлюсь. Через мить вона не поспішаючи підняла голову подивилась мені в очі та спокійно без пихи та надмінності сказала «Все записала», « От і добре» відповів я. Взявши джинсову куртку в руки та пішов до виходу з гаражу. Вийшовши на вулицю, та зачинивши гараж я відчув теплоту повітря прогрітим теплим весняним сонечком , я зрозумів, що «Ні» не буду вдягати джинсову куртку, так і понесу її в руках. Потрібно звикати до сонячного тепла а головне до весни, весни 1999 року.

ОскарПАпа