Французький письменник, поет, символіст, ще при житті одержав титул "співця занепаду й суму".
Народився 30 березня 1844 року в містечку Мец у сім'ї військового інженера, який рано помер. Матір — дочка багатого цукрового фабриканта, одна виховувала дитину.
Навчання: - приватний пансіон Ландрі у Парижі (1851 р.), паризький ліцей Бонапарта. У 1862 році, склав іспит на звання бакалавра, слухав лекції в училищі правознавства.
З 1864 р. після його закінчення служив у різних установах.
З самого дитинства вiн проявляв здiбностi до писання вiршiв.
У 1863 р. він публікує свій перший вірш "Пан Прюдом", у якому малює сатиричний портрет французького буржуа.
У 1866 р. надрукував декілька віршів у збірці «Сучасний парнас», приєднався до «парнасців» ( мистецьке угрупування , для яких головним критерієм прекрасного була бездоганність форми)
1866 р.- перша самостійна збірка «Сатурнічні пісні» в цих ранніх віршах проявляється глибока своєрідність бачення світу, основу якого становить інтуїтивне осягнення того, що "співає усередині", , виникає неповторна мелодія верленівської строфи, що випереджає майбутню імпресіоністичну лірику. «Осіння пісня»- найвідоміший вірш цієї збірки.
1866 р.- власним коштом видає збірку «Вишукані свята». Поет створює не просто замальовки природи, а своєрідні «пейзажи душі», формується Верленівська манера – показати найтонші відтінки стану душі.
В 1870 р. ,сподіваючись на сімейне щастя, Верлен одружується і присвячує нареченій Матильді Моте збірку «Добра пісня»- чудовий витвір любовної лірики. Проте згодом поету довелося зазнати розчарування у своїх задумах.
У цей же час поет зближається з молодими літераторами і активно співробітничає в опозиційних режиму виданнях, вірить у можливість здійснення ідеалів Свободи, Рівності й Братерства.
Після подій "кривавого тижня", побоюючись переслідувань, Верлен покинув Париж. і повертається в столицю лише восени 1871 р. Він важко переживає розгром і катастрофу пов'язаних з революцією надій, поринає в розпач й апатію, багато п'є, наростає його відчуженість і самітність у сім'ї.
Тоді ж відбувається його знайомство з 17-літнім А. Рембо, який зіграв важливу роль у житті поета. Під його впливом Верлен пориває із сім'єю й відправляється бродяжити по Франції, Бельгії, Англії.
Вони ведуть напівголодне існування, живуть випадковими заробітками, знаходять притулок у нічліжках, часто попадають у лікарні. І разом з тим саме Рембо, допоміг Верлену повною мірою розкрити його ліричне дарування, знайти власні поетичні теми й інтонації. Два спільно проведених роки стали найбільш плідними у творчій біографії поета.
Дружба ця мала трагічний фінал: улітку 1873 р. у Брюсселі під час сварки Верлен легко ранить Рембо пострілом з пістолета, засуджується до дворічного ув’язнення. У в'язниці поет переживає глибоку духовну кризу й, намагаючись знайти моральну опору для себе, звертається до християнства.Він пише вірші, перейняті філософським і релігійним змістом і за формою близькі до молитви, проповіді ( вони ввійдуть у збірку "Мудрість", 1881)
1874 р. – найвідоміша збірка Верлена «Романси без слів», виданням якої керує із в‘язниці. Це ліричний щоденник подорожей поета. Цю збірку віршів літературознавці оцінюють як вершину творчості Поля Верлена, тому що саме з нею пов'язується уявлення про нову, імпресіоністичну поезію Верлена.
1875-1877 – живе і працює в Англії. Він шкодує про розрив з дружиною, кається, тужить за сімейним щастям і знову кається.
1881 р. – збірка «Мудрість» - це книга молитв і пророцтв, в якій розкривається шлях поета до віри і порятунку його загубленої душі. Вихід цієї книги майже не зацікавив ні читачів, ні літераторів, ні віруючих, і поступово алкоголь вимив з творів Верлена всю набожність.
Повернувшись у Францію, Верлен намагається працювати, багато пише (хоча до 1882 р. йому не вдалося опублікувати жодного свого вірша), стає широко відомий у літературних колах, здобуває багато шанувальників й учнів.
1882р.-вірш «Поетичне мистецтво», в якому ніби подає теоретичне обгрунтування особливостей своїх поезій. Молоді поети-символісти сприйняли його як справжній маніфест. Вийшла збірка «Прокляті поети» - про шістьох поетів (А.Рембо, С.Малларме, П.Верлена та інш.), де автор дає характеристику поетам-символістам, які були носіями «нещасного світосприйняття», що існують «без завтрашнього дня».
1882 р. – збірка «Паралельно» - про відчуття у своїй душі і добра і зла. Поет грішив і каявся, знову грішив і знову каявся.
У 1894 р. його навіть обирають "королем поетів". Однак це не рятує Верлена від убогості. Останні роки життя проходять між в'язницею, куди він потрапляє за бійки й п'яні скандали, і лікарнею для бідних, у яку його часто приводить украй розладнане здоров'я.
В 1896 р. у лікарні ж поет і вмирає.
Життя поета було сповнене злетів і падінь, добропорядного існування і ув'язнення, захоплення Паризькою Комуною і пошуками Бога, радощами богеми й безпритульного злидарювання. Поет постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя й біль, тугу і самотність у своїх поезіях. Із серця рветься плач,
Із збірки «РОМАНСИ БЕЗ СЛІВ»
Як дощ іллється з неба.
Від зради чи невдач,
Відкіль цей тужний плач?
О, хлюпотіння зливи
По крівлях, по землі!
На серце нещасливе
Спливають співи зливи...
Лягає без причин
Тугá на серці туга.
З відчаю хоч кричи!
Печалюсь без причин.
Від муки дітись ніде,
Рве серце марний жаль.
Любові й зненавиди
Нема, а дітись ніде
Переклад Миколи Лукаша