Чим вище, тим більше можеш побачити.
Якась дівчина від злості або щастя розірвала у себе на шиї намисто і воно посипалось на підлогу.
Саме так це виглядає з висоти.
Багато яскравих жовтих плям, які розсипались по всьому місту.
Легкий вітер припіднімає моє волосся, ніби хоче торкнутись, але боїться зашкодити.
Ти також цього боїшся.
Хоча, ця шкода була б найсолодшим подарунком долі.
Я тут на висоті, але не пташиного польоту.
Я вже не пташка, якою вважала себе раніше.
Хоча, ще залишився той нестерпний присмак свободи.
Ще багато слів буде написано, сказано.
Ще багато днів мине.
Залишаться тільки спогади.
Але які спогади?
Пусті, мовчазні...
Я запам'ятаю кожне слово, кожен рух, погляд...
Ти ще довго будеш дивитись угору аби знайти мене очима.
Я довго тут буду стояти в надії, що той вітер - це ти.
Доведеться нам робити вибір.
Хоча, чому нам?
Мені падати вниз, або тобі підійматись.