Мотивація - одна з п'яти складових емоційного інтелекту за версією Девнаіла Гоулмана, тому вважаю необхідним її обгрунтовувати, так як це говорить про людину більше ніж сухе резюме. На щастя, в свої двадцять три я вже повністю визначився з мотивуючими мене факторами, тому написати ессе на цю тему не здається складним
Протягом останніх років мене мучила думка, що для мене в житті являється важливішим - отримувати від життя задоволення, чи досягнути успіху у чомусь. По якісь, можливо комусь зрозумілій причині, мені здавалося, що ці речі взаємовиключають один одного. Тому доведеться вибрати або якусь недратуючу роботу, яка дасть мені багато особистого часу та ресурсів для короткотермінової насолоди, або довготермінової - на кшталт сім’ї. Або вибрати якусь професійну галузь, де зможу побудувати кар’єру та зробити щось глобальне. По правді кажучи, амбіції присутні не маленькі, тому глобальні речі, які б я хотів вчинити, в моїй голові мали декілька справді глобальних сценаріїв.
Але час йде, ми разом з ним крокуємо. Час незмінно пливе, а ми з кожним кроком змінюємось. В один з моментів я зрозумів банальну, очевидну і загальновідому істину - можна отримувати задоволення від того, чим займаєшся. Чомусь найважче усвідомити (саме усвідомити) найочевидніші речі. Наприклад догма «я знаю, що я нічого не знаю», переварювалась у моїй голові роками, аж поки я її повністю не збагнув. І це тепер фундамент мого світогляду, така проста річ.. Те, що можна отримувати задоволення від того, чим займаєшся я зрозумів зворотнім шляхом. Я два з половиною роки отримував незадоволення від того, чим займався. Незадоволення - це м’ягко підібране слово, до речі. Два з половиною роки я працював на роботі, яка не вимагала інтелектувальних зусиль, або серйозних професійних рефлексій. Ламаючи голову, напередодні захисту диплому, з передсмаком глобальних змін у моєму локальному житті, я усвідомив, що рамки, в яких знаходжуся дуже умовні і побудовані здебільшого страхами, убогістю мислення та невірою в себе. Усвідомив я також, що можу вибрати професію, від якої буду отримувати задоволення і бути в ній кращим, або одним з кращих це вже точно.
Тому перша і головна моя мотивація - це любов до самої роботи як такої. Труд мені бачиться одним з найбільших благ і задоволень, тому якщо я трудитимусь в злагоді з власними здібностями та так званому покликанню - то я найбільш мотивована людина зі всіх вам відомих.
Протягом всього свідомого життя ми шукаємо відповіді на фундаментальні запитання: хто я, в чому сенс життя і тд. За останні два роки я дав собі відповідь на одне з таких запитань. Для мене життєво необхідним являється постійний розвиток, пошук нової інформації та їжі для роздумів. Це приносить мені істинну сатисфакцію, коли я засинаю знаючи, що сьогодні зробив крок уперед і завтра прокинуся кращим ніж прокидався сьогодні. Тому моя друга мотивація - спрага до знань, необхідність викликів та задач для їх вирішення, та особистого розвитку.
Декілька місяців назад я усвідомив своє місце в суспільстві. Важливим поштовхом для зрозуміння своєї культурної ідентичності та ролі маленького мене в нашому глобальному світі був роман - «Собор» Олеся Гончара. Історія маленького суспільства, як алегорія всієї цивілізації і важлива роль кожного персонажа в будівництві чогось глобального - ось що мене дійсно зачепило. По якійсь причині, я був егоїстом в цьому сенсі і не розумів, що колективне «добре» набагато важливіше за моє персональне «добре». І якщо б кожна людина на світі ставила б суспільне благо в приоритет власному - ми побудували б утопічний світ з легкістю. По цій причині мені хочеться бути задіяним у якісь колективній роботі з глобальними, або напівглобальними цілями, так як це напряму пов’язане з моїм місцем у суспільстві.
Хочу бути відвертим і окрім самолюбованням зверху додам до також і частинку самоіронії. Одна з причин, чому я хочу цю роботу полягає в необхідності нагодувати, задовільнити власне его. На жаль, я все ще являюся (алчною?) людиною. Не хочу приховувати цього ні перед собою, ні перед кимось іншим цю по всім соц. стандартам негативну рису. Хоча я і розглядаю в цьому і плюси, так як це все-таки моя мотивація розвиватися, але маю намір перерости такий дріб’язок, так як він відволікає думки і може бути потенційною першопричиною багатьох дурниць. Тим не менш і слабкі сторони потрібно знати і перенаправлти їх у правильне русло, чи не так?
Якщо підсумувати, я в захваті від життя і його перспектив. Нічого мене не гріє так сильно, як думка, що все в моїх руках і що рамок можливого практично немає в нашому з вами 21-му сторіччі. Сподіваюсь мої мотиви тепер зрозумілі і моє бачення здається вам обгрунтованим там логічним.