ГІТЛЕРОВІ - ПОСІПАЦІ, СКАЖЕНОМУ СОБАЦІ
КОБЕЛЬ тебе зачинав, а сука сплодила, на білий світ пустила.
Ото-ж скурвий сину, (осиновий кіл тобі в спину) прописуєм, що ми живі та здорові, як ті дуби у діброві, кланяємось тобі голим задом і просимо вас поцілувать в сраку нас.
А вже, своїм чередом, покропим передом, щоб ти розуму набирався, щоб т из нами не тягався, ТА ЩЕ ПОБАЖАЄМ ТОБІ ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ, СТО БОЛЯЧОК У РЕБЕРЦЯ, СТО ЧОРТІВ У ТВОЮ ПЕЛЬКУ, ЩОБ ТИ ШВИДШЕ ЛІГ В ЗЕМЕЛЬКУ, В ОСИКОВИЙ ГРОБ, ТА Й МАТЬ ТВОЮ В‘ЙОБ!
А вже ти зграю свою скликав. А вже ти руки криваві потирав, нахвалявся, чорним душам присягався: «Я пошлю на схід вояків-арійців. Я розіб‘ю партизан, розвію, чорним попілом села покрию, кров‘ю людською упю‘ся та й повеселюся. Тай пошлю я машини і танки, щоб дали ворогам прочуханки. А для більшої рації – ще підкину й авіації. Отоді в тилу буде мирно та тихо. А тебе, людожере, спиткало лихо.
ЯК ВОДИ З МОРЯ НЕ ВИПИТИ, ЯК ВІТРУ В ПОЛІ НЕ СПИНИТИ, ТАК І НАС ПАРТИЗАН, ХОЧ СКАЗИСЯ, ХОЧ СТО РАЗІВ НАВКОЛО ХУЯ ОБКРУТИСЯ. – НЕ ЗДОЛАТИ ТОБІ НАС, НЕ РОЗВІЯТИ БО МИ Є МЕСНИКИ НАРОДНІ, ЗАХИСНИКИ БЛАГОРОДНІ. І НЕ ЗЛЯКАЮТЬ НАС НІ МАШИНИ ТВОЇ НІ ТАНКИ, бо є для них партизанськи приманки. Сами їх готуєм, непрошених гостей чатуєм. Їдуть вони на машинах і вибухають на партизанських мінах. Всім їм отут надходить капут!
Бо вояки твої - арійці не заслуговують на інші гостинці. А ще потішили нас, партизан, твої літуни. Над лісами гасали, бомби з юнкерсів скидали. І бомби й батальоні міни кожної днини. Є вилики втрати, бодай не збрехати.
- У нашої баби Насті дві курки вбито зозулясті.
- Біля дирявого моста приблудній корові одбито хвоста.
- наведено жах на болотяних жаб.
Хоч вір, хоч ні, а так було усі дні.
КОБИЛЯЧА ТВОЯ ГОЛОВА! НЕ РОЗУМ У НІЙ, А ТРАВА. ТИ, СВИНЯЧЕ ВУХО, НАШОЇ РАДИ ПОСЛУХАЙ. У першу чергу не вір генералові авіації КІЦІНГЕРУ, не вір ні трохи й рейхском сарозі України КОХУ. Надсилають вони тобі депеші, надсилають листи, щоб брехню свою замести. АДЖЕ ДОЛОЖИЛИ, ЩО ПАРТИЗАН ПЕРЕБИЛИ. А МИ НА ВСІХ ВАС ХУЙ ПОЛОЖИЛИ.
У тебе вже й так скоро лопнуть вуха, колиб хто підслухав, які вісті йдуть з фронту і тилу – хоч від разу лягай у могилу.
А покі ти живий, ми тобі напишемо, своїм листом потішимо. НЕСУСВІТНІЙ ТИ ТЕЛЕПЕНЬ, ДУРНИЙ, ЯК ПЕНЬ! ЧУХАЙ ТЕПЕР СВОЇ ВУХА ОСЛЯЧІ ТА ПРИКАЗУЙ: „КОЛИБ ТО ЗНАТТЯ, ЩО БУДЕ ТАКЕ БИТТЯ!”
А вже й б’ють… Так б’ють, навіть дихать не дають. Біля Курська і Орла - твоя армія лягла. Коло Білгорода – теж засралася орда. У Сицілії клепають, в Донбасі – починають. ПАРТИЗАНИ, (ЦЕ Ж НЕ ДИВО), Б’ЮТЬ ТЕБЕ І В ХВІСТ І В ГРИВУ! Ми тебе потішимо, ми тобі пропишемо, як зозуля уночі… та ніколи ж не бувало, щоб вночі вона кувала. Ой, не дарма птиця кує-смерть тобі вона віщує. ЧУЄШ, СВИНЯЧЕ РИЛО, ЩОБ ТЕБЕ ГРОМОМ УБИЛО! ГОЛА ти срака, задрипана собака. Щоб тобі руки й ноги звело, щоб тобі живіт підтягло аж до самого пупа арійська ти ЗАЛУПА!
ПІД ЛИСТОМ ЦИМ ПІДПИСАЛИСЯ 1943 РОКУ, В ЛИПНІ МІСЯЦІ Н-СЬКІ ПАРТИЗАНИ.