Неймовірну здатність Природи зберігати й навіть примножувати родючість грунту (коли ми їй не заважаємо) я б це назвала восьмим дивом світу.
На землі не так багато місць, де ми не "відзначалися" плугом. І одне з них-ЛІС. Немає потреби нахвалювати лісовий грунт: його родючість створюється й підтримується виключно завдяки циклічності життя рослин та інших істот, які живуть у ньому і на ньому,- земляних хробаків, рачків, багатоніжок, бактерій, птахів, усякого роду звірів і звірят. А в підсумку- що може бути краще від лісового дернового грунту? Недарма саме цей грунт рекомендують засипати у розсадні ящики- уже вдобрений, структурований, знезаражений!
Важко навіть уявити, як можна було б поліпшити такий грунт. Його досконалість дивовижна. І будь-що змінити без ризику завдати втрат корисним грунтотвірним створінням неможливо, можна лише втнути щось непотрібне (приміром, виконати рекомендацію прожарити цей грунт у духовці, перш ніж засипати в розсадні ящики!). Це ж треба: живий грунт, зі збалансованою, благополучною мікрота макрофауною перетворити на стерильну мінеральну массу! Я впевнена, що із ста тисячів сто чули подібні "поради" (а можливо, навіть і дослухалися до них).
Хотілося звернути увагу на таку не-дрібничку. хто з нас після дощу не тягав по городі пуди багнюки на черевиках? Мається на увазі саме той грунт, що його ми обробляємо, до якого докладаємо свої невгамовні ручки... Понад те-стандартною є рекомендація не ходити полем після дощу: грунт після такого ходіння "бетонується", а до вихідного структурного стану повертається аж через рік два, після того як кілька разів змерзнеться-розмерзнеться.
А в лісі Ходи по пружній землі-губці, нехай і ллє дощ ія із відра. Не жвакає земля, не липне до чобіт, не "замішується" і не "бетонується" . Тримає структуру. А все тому, що має її!
"Знезаражену"- теж не жартома сказано! Лісовий грунт, у якому попрацювали сапрофіти, немає потреби поливати навіть майже нешкідливою" марганцівкою"!
Упродовж свого життя дерева, чагарі, трави і мохи витягають із грунту поживні речовини. Попутно вони "прихоплюють" переведений у приступну форму азот із повітря, продукти фотосинтезу ("впіймані" сонячну енергію та вуглекислий газ) тощо. Потім- із листям, гілочками, пелюстками, ягодами та плодами- повертають "здобич" назад. Грунт після кожного вегетативного циклу стає багатшим! Чим рясніша рослинність- тим родючіший грунт, і навпаки.
Подібної оди варті і грунти цілинного чорноземного степу- та піди пошукай його, цей степ, не торкнений (і не розгромлений!) плугом. У процесі розкладання органіки, що повертається у грунт, утворюється гумус. Він склеює дрібні частки грунту в агрегатні грудочки, завдяки чому грунт стає структурним, пухким. Без плуга! Та сама органика править за поживне середовище й за оселю для грунтотвірних створінь, які теж роблять грунт родючішим і пухкішим.
І дійти до розуміння цього не складно: треба просто піти до лісу, походити, пильно дивлячись під ноги, насолодитися несамовитим співом солов'я і спробувати якнайменше робити в городі того, чого не побачили в лісі. І взагалі-вгамувати "сверблячку" в руках і не клопотатися надаремно, не марнувати зусиль, не квапитися будь-що робити. Ну, якщо вже дуже хочеться утрамбувати грунт, розпорошити, деструктурувати і в перспективі вивести його з кругообігу життя як непридатний- кращого засобу, аніж оранка нема.