Багато чому може повчитися в Природи городник. І насамперед- того, як найкраще виходить, як робиться неначе само собою, без суперечної їй інтервенції. Щоправда, не говорить Природа людською мовою. Але ми маємо очі, щоб бачити очевидне, і "звання" homo sapiens, щоб давати побаченому розумне тлумачення.
Рослини самі (якщо їм не заважати!) створюють грунт. У природі є багато охочих розпушувати землю, якщо вона не понівечена плугом, не полита гербіцидами-пестицидами і не просочена штучними розчинами мінеральних солей. Має грунт і захисників- це ті самі рослини, спроможні захистити її від сонця, вітру й дощу, зміцнити корінням, щоби згладити руйнівну дію стихій. Уміють рослини постояти одна за одну. У крайньому разі вони мають кого покликати на допомогу- сонечок, павуків, кажанів, ящірок, жаб та інших чарівних креатур. Ластівки, трясогузки, шпаки, горобці, солов'ї теж даром свій хліб не їдять, роблять вагомий внесок у створення балансу в природі. Соловейко ще й весняними трелями встигає нам бальзам на душу пролити. Правда, співає він усе-таки своїй подружці, але не затуляти ж нам ваха! А як рослини радують нас- і чудодійними пагонами на весні, і плодами рук наших восени.
Але всі ці принади можна відчути й поцінувати, лише перебуваючи в гармонії з природою. Якщо будеш робити як віслюк- усупереч і на зло їй (і собі)- всієї цієї радості довіку не спізнаєш!!!
