Хочу розказати Вам трохи про те,як ледь не закувала себе в цепи і не поставила хрест на нормальному житті.
Було це років два тому.Я небула готова чесно кажучи починати якісь стосунки,не хотіла відносин з обов'язками.Поїхали з друзями в клуб на дискотеку.Після перебування в шумному приміщенні вирішила вийти на вулицю перевести подих від танців.Ніколи знаєте не вірила в це ""кохання з першого погляду"",але тут мене понесло.Біля входу в клуб стояв низький,нічим не примітний і зізнаюсь,з косим лівим оком хлопець,пізніше я дізналась що його звуть Андрій.
Я була не з тих,хто може вільно підійти і зав'язати розмову з протилежною статтю,соромилась,але тут звідкись взялась сміливість,я підійшла:
-Привіт,я Настя,чому сам тут стоїш?
-Ну привіт, я типу Андрій,чекаю друзів.
-Ти не проти скласти компанію,скоро поставлять повільний танець?.
-Я танцювати не вмію.
-Я навчу.
-Ну окей
Знаєте що?Я Вам так скажу,Андрій тільки думав що танцювати він не вміє,все він вмів і навіть на ноги не наступав.Друзів він не дочекався доречі,чи то обманув,чи причиною зміни його планів стала я.Загалом,коли дискотека закінчилась,а була це мабуть година друга ночі(забула сказати,дискотека була в сусідньому селі),Андрій запропонував провести мене додому,дорога була через ліс.Я й погодилась,моя компанія пішла вперід,ми не поспішали.Дорогою Андрій розказав трохи про себе,цікавиться мотоциклами спортивної версії.Я слухала,хоча мене така тема ніколи раніше не цікавила.
З того вечора,чи то вже ночі ми почали спілкуватись,пізніше це назвалось "зустрічатись".Я не знаходила собі місця від щастя.Він був таким турботливим,чуйним.Познайомились ми доречі восьмого липня 2016 року.Забіжу наперід, та ж сама дата стала для нас вирішальною,тільки через два роки.Це було незабутньо,увага,подарунки,квіти,компліменти,я була найщасливішою на планеті.Та це так зване щастя терміном в два роки поступово почало перетворюватись в пекло.За своїми рожевими окулярами я не помічала зрад,брехні і його затяжних гулянок.Він працював,спочатку після робочого дня поспішав до мене,аби провести більше часу разом,потім почав затримуватись,говорив "це по роботі",я вірила,раз,другий,третій,потім почала відчувати що щось не так.
Покажіть хоч одну дівчину теперішнього покоління,яка буде соромитись просити про увагу,якісь маленькі презенти,і тому подібне ?Знаєте таких ? Можливо і є,але їх мало Так от,я була з тих хто за весь час відносин соромилась сказати "подаруй мені щось,зроби для мене щось".Я старалась змінити себе для нього,змінила звички,характер,поведінку,а він цього не побачив,користувався тим,що його кожен раз чекають,чи то він з роботи чи то з гулянки,кожен раз при сварці першим крок для примирення робив не він,а я,дурепа.А потім почалось найгірше,з гулянок він повертався на підпитку,розпускав руки,влаштовував скандали на рівному місці,ревнував до кожного стовпа(я йому не зраджувала,я поважаю себе і поважаю свій вибір).Я зрозуміла що це кінець,я б пробачила йому все,зради,гулянки,але не кулаки.
Словом,як я вже й казала,прийшла і вирішальна дата,восьме липня,тільки вже 2018 року.Я втомилась терпіти,вирішила поставити крапку,з скандалами і криками,але ми розстались.Я довго плакала,страждала і думала чи правильно я вчинила,що поставила крапку в відносинах.І от вже майже рік як ми не разом,і знаєте що ?Я зрозуміла що все зробила правильно,адже за цей рік він нічого не зробив для того,щоб нас повернути,щоб змінити бодай щось.Він кожен день вибирав не мене,в його планах була не я,а отже,все вірно.
Зараз коли все згадую ще щось "йокає"всередині,але я стараюсь відпускати,я рада тому,що навчило мене життя,якщо хтось не цінував Вашої присутності,то тепер оцінять Вашу відсутність.Я живу і радію кожному новому дню,поруч ті,хто мене дійсно любить.