Привілей на магдебурзьке право Лоєву можна вважати цікавою архівною знахідкою, з огляду на малочисельність збережених джерел литовсько-польської доби для цього регіону. Цей документ є важливою і унікальною знахідкою для історії міста: підкреслює його виняткову роль і значення з огляду на відсутність подібних привілеїв у сусідніх міст. Досі він не був опублікований і запроваджений до наукового обігу.
Термін «Привілеї» походить від лат. Privilegium; нім. Ein Privileg, Ausnahmegesetz, Vorrecht — це виключне право, перевага будь-якого міста, головні і найважливіші документи в його історії. В них відображені проблеми, що визначали політичний, економічний, соціальний розвиток міста; вони надавалися володарями держави і підтверджувалися в разі потреби на прохання міської громади або власника міста.
Цікавими є обставини і місце видачі лоєвського привілею. На відміну від більшості тогочасних документів, зафіксованих у книгах королівської канцелярії, він написаний не латиною чи польською мовою, а кирилицею. На початку була зазначена мотивація його надання, а наприкінці — місце і дата видачі: «дан в Ливе, 3 августа 1576 року». Палеографічний аналіз документу показує, що це є оригінальна незасвідчена копія кінця XVI ст. з пергаментного привілею, який не зберігся до нашого часу. Його копія походить з Архіву князів Сангушків, який тепер зберігається у Державному архіві Польщі в м. Краків.
Привілей був наданий польським королем Стефаном Баторієм у перший рік його правління. Коронований у Кракові 1 травня 1576 р., він зі своїм двором у липні того ж року перебував у Мазовії і Підляшші, а потім на початку серпня зупинився в Станіславові і повернувся у Варшаву. У той час він видав низку привілеїв різним містам як Корони Польської, так і Великого князівства Литовського. Так, зокрема, 1 липня 1576 р. король видав підтверджуючий привілей на магдебурзьке право білоруському містечку Лосичі (нині деревня Пінського р-ну Брестської обл.), а 3 серпня надав привілей Лоєву. Місце видачі цього привілею — містечко Лів (теперішнє село Венгрувського повіту Мазовецького воєводства у Республіці Польща), у XVI ст. був судово-адміністративним центром Лівської землі Мазовецького воєводства. У лівському замку відбувалися гродські і земські суди. Лів користався з вигідного географічного розташування, оскільки знаходився на кордоні двох держав — Корони Польської і Великого князівства Литовського, на торговому шляху, вважався важливим осередком транзитної торгівлі і ремесла. У 1572 р. Лів належав до категорії міст, де могли відбуватися вибори королів, тому не було нічого дивного у тому, що король зі своєю канцелярією зупинився саме у цьому населеному пункті.
Ініціатором та отримувачем магдебурзького привілею для Лоєва був Павло Іванович Сапєга — представник родини Сапєг (власники гербу Лис), син Івана Сапєги і Анни Сангушко. З 1560 р. він був старостою прикордонного Любецького староства, що входило у той час до складу Київського воєводства. З 1562 р. перебував у шлюбі з Анною Ходкевич, з якою мав синів: Яна Петра і Павла та дочок — Софію, Єлизавету і Анну. У березні 1566 р. Павло Сапєга отримав уряд київського каштеляна. У 1569 р. після інкорпорації Київського воєводства до складу новоствореної Речі Посполитої він став сенатором, але продовжував діяти в інтересах Великого князівства Литовського. Брав участь у Лівонській війні, помер у 1580 р., похований у церкві в м. Лейпуни.
Падпісвайцеся на наш канал у Яндэкс.Дзэне і будзеце ў курсе новых публікацый і даследаванняў.
Надання привілеїв на магдебурзьке право було складовою урбанізаційного процесу, що відбувався у містах Центрально-Східної Європи протягом XIII-XVI ст. Варто зазначити, що до підписання Люблінської унії 1569 р. урбанізація на теренах Великого князівства Литовського проходила уповільненими темпами. У післяунійний період стався справжній колонізаційний бум, який був викликаний передусім господарською активністю місцевої еліти — князів і шляхти, які будували нові замки, слободи, створювали умови для залюднення містечок. Понад 200 міст, які постали у Київському воєводстві на зламі XVI і XVII ст. — досить показова цифра, яка наочно свідчить про успішний перебіг цього процесу. І хоча переважна частина цих містечок не мала більше 100 дворів (600-700 осіб), вони ставали тими осередками, навколо яких концентрувалося суспільне і господарське життя. Близько третини з них користувались магдебурзьким правом. Від міст центральноєвропейського регіону їх відрізняла відсутність німецької колонізації, просторова, архітектурна і значною мірою соціальна неперервність розвитку. Чимало нових містечок постало на місці старих давньоруських поселень і городищ, відповідно, мали самобутній розвиток, що було притаманне і Лоєву.
Варто зазначити, що далеко не всі тогочасні міста отримували привілеї на магдебурзьке право. Усе залежало від ініціативи і зацікавленості місцевої адміністрації і міської громади у королівських містах, або від волі власника у приватних. Наприклад, Чорнобиль, який перевищував за кількістю населення тогочасний Лоєв, не мав такого привілею. Подібно до інших міст-замків, мешканцям Чорнобиля надавалися привілеї на різні «вольності»: у лютому 1581 р. та грудні 1582 р. на 10 років. В обох цих королівських листах неодноразово підкреслювалося, що Чорнобиль є важливим прикордонним містом і тому «мещан сиих, которьіє на томъ мєстцу на пограничю будучы, перестерегаючи свою крепость. от неприятеля», звільняли від сплати мита, гребельного, мостового та деяких інших податків. Незалежного міського самоврядування чорнобильські міщани так і не отримали.
З огляду на прикордонний статус Любецького (від 1585 р. — Любецько-Лоєвського) староства, однією з найважливіших функцій міст була оборонна. Королівська влада, декларуючи своє зацікавлення і потребу у колонізації нових земель та будівництві оборонних споруд, не мала на це достатніх коштів. З тієї причини її участь у цих процесах обмежувалася заохоченням місцевої адміністрації та приватних ініціатив. Король Стефан Баторій та його наступник Зигмунт ІІІ чинили спроби передати незаселені землі «заслуженим особам» за військові заслуги. Однак, їхні дії викликали спротив сейму, який неохоче погоджувався на передачу таких земель у приватні руки, тому пріоритет надавався прохачам від місцевих адміністрацій, чим власне і скористався Павло Сапєга.
При заснуванні кожної міської осади належало, в першу чергу, врахувати усі можливості і потребу захисту від частих нападів татарських загонів, а також потенційну загрозу з боку Московської держави. Тому закладення нового міста розпочинали з будівництва замку. Локаційні привілеї не дають можливості прослідкувати цю тенденцію. За браком міських книг такі згадки вдалося віднайти в ґродських книгах, де зафіксовано інформацію про те, що майже у кожному більш-менш значному містечку Київського воєводства знаходився замок або «замочек», будувалися фортифікаційні споруди. Такий же замок побудували і в Лоєві, про що зазначалося в його привілеї:
«Иж мы хотячи местца пустые пограничные людми осадити и тое староство нашо Любецкое способнейшое и безпечнейшое учинити, позволили и злєцили єсмо урожоному Павлови Сопезе, кашталянови киевскому, старосте нашому любецкому и перевалскому, на кгрунте нашом влостномъ названомъ Лоевомъ городищу, которое лежитъ от замку нашого Любецкого в пяти милях на шляху татарскомъ, замокъ будовати и место осажати».
Отже, нове місто закладалося на старому Лоєвому городищі, в п’яти милях від центра староства — Любеча.
У лоєвському привілеї не конкретизуються умови, за якими мало організовуватися міське життя. Король покладав усе це на Павла Сапєгу:
«Якож позволяемъ тымъ теперешним листомъ нашимъ всимъ вобец подданымъ панствъ наших тамъ на томъ местцу Лоевомъ городищу оседати и будуватися, водле порадку иных местъ нашихъ, яко будет назначоно черезъ того ж кашталяна киевского, старосты любецкого».
Королівська влада створювала сприятливі умови для пожвавлення колонізаційного процесу, що проявлялося зокрема в наданні жителям нових поселень, особливо прикордонних міст, податкових пільг та різних вольностей, так званої «вольнизни» від сплати чиншу на кілька років. Жителям Лоєва надавались такі вольності на 12 років, з правом відбування вільної торгівлі і шинкування спиртними напоями, щоб максимально зацікавити місцеве населення і заохотити прибульців осідати і будуватися в Лоєві: