Одне з головних завдань мами – це допомогти дитині впоратися з її емоціями. Навчити поводитися з ними, забрати зайве, прийняти, допомогти переварити те, що вона переварити може. Тобто мама повинна стати якоюсь ємністю, яка зможе дитячі емоції приймати, складати, переробляти. А емоції у дитини виникають постійно, управляти ними їй дуже складно, в непереробленому вигляді жити вони відверто заважають.
Але саме ця функція часто мамами не виконується, ігнорується, вважається зайвою. На жаль, далеко не завжди дитячі емоції мамою розцінюються як приємні, прийнятні і важливі. І не завжди мама вважає, що повинна якось допомогти, і звичайно, часто вважає це дрібницею.
Стільки разів ми чули від мам, тат, бабусь і дідусів такі речі як:
- Чого ти плачеш! Теж мені проблема!
- Довго ти в мами під спідницею ховатися будеш?
- Справжні чоловіки не плачуть!
- Чого його заспокоювати, це просто маніпуляції!
- Витри свої соплі, ти ж доросла вже!
- А я тобі казала, не лізь!
- Іди поний в інше місце!
І за собою іноді ловлю щось подібне, мовляв, сам воду розлив, сам же і послизнувся. І відразу кажу собі «стоп».
Моя функція яка? Допомогти дитині впоратися з емоціями. Крапка. Я – контейнер! Я не оцінюю, я просто приймаю. Це важливо і для дитини, і для мене.
Навіщо потрібен контейнер?
Щоб дитині розвиватися гармонійно, її (контейнер) необхідно своєчасно звільняти від вантажу емоцій, так буде легше рухатися вперед. Інакше емоції як баласт, будуть заважати їй рухатися далі. Щоб у дитини не було відчуття, що цього вона відчувати не повинна, в цьому місці почуття повинні бути тільки такими, а ось це взагалі під забороною. Щоб не витрачати сили на те, щоб вдавати, що ти не відчуваєш те, що відчуваєш, або відчуваєш те, чого насправді не відчуваєш. Щоб бути щирим з самим собою і розуміти себе.
Емоції – це побічний продукт життєдіяльності, їх варто проживати і відпускати, а не збирати всередині себе. Інакше дратівливість стане постійним агресивним фоном. Щоб спалахи смутку не перетворювалися в постійну депресію.
Що буде якщо дуже довго не ходити в туалет з етичних міркувань? Приблизно те ж саме буде з людиною, яка не може випустити «переварені» емоції з власного серця. І база взаємин дитини з емоціями закладається в дитячі роки.
Якщо емоції ділити на погані і хороші, не допомагати дитині з ними впоратися, не забирати все накопичене, а іноді ще й скидати на дитину свої дорослі переживання – що ми отримаємо в результаті?
Якщо зростає хлопчик, то в цих умовах він стає нездатним давати емоційний захист дружині. Він буде боятися її емоцій в будь-якому вигляді, не зможе слухати її переживання, впадаючи в агресію або депресію. Особливо, якщо синові доводилося вислуховувати емоції власної матері (що для дитини будь-якої статі нестерпно).
Складно буде йому переживати і емоційні прояви власних дітей. Це завдає просто нестерпний біль, і джерело цього болю хочеться заткнути за будь-яку ціну. А про те, що ти цю людину любиш, вже й не згадати. На це потім багато жінок скаржаться – чоловік черствий і не виносить сліз, поганого настрою, не підтримує.
Якщо росте дівчинка, то ми можемо отримати в результаті гарну і правильну жінку, позитивну, продуктивну – на зовнішньому рівні. Але всередині це буде невротик, який в будь-якому випадку залишається незадоволений собою. Зробила те, що просили, але не хотіла – відчуття спустошеності і депресія. Відмовила – почуття провини. Немає ситуацій, коли вона сама собою задоволена.
З своїми емоціями їй нема куди піти, вона їх мало розуміє, а значить, і пояснити не може так, щоб нікого не поранити. З неї це виходить тільки в формі крику, істерики на рівному місці або залишається всередині – хворобами. Так як вона сама не дозволяє собі цього всього відчувати, то і чоловік їй дістанеться такий, який жіночі емоції терпіти не може. І дітям її теж не позаздриш – як би не любила, стати для них контейнером вона не зможе. І все продовжиться.
Як виглядає цей самий контейнер на практиці?
Для прикладу проста ситуація. Дитина залізла на дерево, впала і вдарилася. Можливо, немає навіть синців, але їй боляче. Дитина кличе маму.
Мама, всередині якої є місце для прийняття емоцій дитини відразу візьме її на руки, обійме, пожаліє, приголубить, подує на місце забитого місця. Декілька хвилин – дитина, як нічого не сталося, біжить знову гратися. Біль проходить швидко, малюк так само швидко насичується і заспокоюється.
Мама, яка вже переповнена різними емоціями – своїми і чужими – і не може з ними впоратися, спершу насварить, вставить щось на зразок «я ж казала – не лізь!». Сама не знаючи чому. На автоматі. Потім, можливо, і пошкодує (хоч і не на довго), а можливо просто обмежиться фразами: «так нічого страшного, не так вже й боляче, до весілля заживе». У цьому випадку дитина плаче довше, голосніше, що маму ще більше дратує. Або переходить на фонове ниття. Легше нікому не стає.
Різниця між першою і другою мамою не тільки в реакціях, але і в почуттях, які вони переживають. Одна всередині наповнена і спокійна, тому може приручити маленький вітерець подій своїм штилем. Інша – спочатку напружена, роздратована і розбурхана. Тому будь-яке зовнішнє коливання допікає досить сильно, викликає бурю всередині. Її можна зрозуміти – їй і справді важко. Вона переповнена, не може вона бути контейнером.
Чому у нас не виходить приймати емоції дітей?
1. Ми самі перевантажені емоціями і не вміємо з ними справлятися. Непогано було б ввести в школі предмет – «наші емоції і що з ними робити». Непогано було б в дитинстві давати інструменти самодопомоги. А ще краще було б почати допомагати самим собі. Вчитися, практикуватися.
... читайте продовження на нашому сайті - lacta.care.
