Осінь у долонях ліс стискає.
Мов в яскравій казці чарівній,
Павутиння тонке напускає.
І останній квітці степовій
Надягає пелерину білу,
Чи кавтан прозорий, як вуаль.
А на довгій стежці, поміж пилу,
Огортає землю сивий жаль:
Вже не гріє сонце, не співають
Над степами жайвори малі.
Вже усі билинки відчувають -
Запанує холод на землі...
Та поки іще панує осінь.
І здається, скільки ти живеш,
Все одно таке не бачив й досі,
Те, що ти красою лісу звеш!
Одяглась в червоне горобина,
Багровіють крапельки-плоди
Глоду і низенької бруслини.
Мов у сон, приходиш ти сюди...
Й заспівала пісню колискову
Осінь ніжним голосом п'янким,
Одягнувши у вбрання святкове
Ліс закляклий подихом легким.
