Каміння було першим природним довговічним матеріалом, на якому люди почали вибивати найважливіші знання, а в стародавні часи вони були пов’язані з культом. Каміння зберігало інформацію впродовж сотень і тисяч років, воно стало своєрідним першим архівом в історії людства.Т радиція висікання на каменях сакральних символів і знаків була поширена в різних реґіонах планети і тривала від епохи палеоліту до середньовіччя. На сьогоднішній день культові камені в Україні загалом, і в Карпатах особливо, залишаються найменш вивченою групою пам’яток попри те, що їхнє обстеження почалося ще в ХІХст.
Географія і топоніміка Терношорського святилища
Як уже зазначалося, впродовж 2006 року виявлено в Карпатах ряд мегалітичних культових пам’яток. Особливе місце серед них займає Терношорська Лада - скельне святилище. Як не дивно, але досі воно не було предметом детального комплексного наукового вивчення археологів, істориків, етнографів, геологів. Окремі згадки про нього містяться у краєзнавчо-туристичній літературі. Однак автори цих видань обмежуються констатацією природної пам’ятки або ж романтично-публіцистичним варіантом леґенди про кам’яного велетня, відзначаючи загадковість і таємничість навколишніх місць.
Дослідницька група, до складу якої входили археолог, доцент Прикарпатського національного університету Б. Томенчук, історик, доцент Б. Хруслов, студент В. Вийчук і автор, впродовж 2006-2007 років вивчала урочище Терношори. До обстеження пам’ятки були залучені геологи, архітектори, скульптори, математики - відомі фахівці своєї справи. Урочище розташоване дещо осторонь від відомих туристичних маршрутів поблизу присілка Безульки села Снідавки Косівського району. З південно-східного боку до самого підніжжя кам’яного комплексу підступають садиби місцевих жителів, які шанобливо називають пам’ятку Каменем Довбуша, Головою Довбуша або просто Камінь, Камінець. За місцевою леґендою Довбуш з опришками тут мав свої комори, де зберігав великі скарби. Нагромадження гігантських кам’яних брил світло-сірого ямненського пісковика, що в урочищі Терношори, за геоморфологічною ознакою міститься в скибовій зоні складчастої області Передкарпатського передового прогину Покутсько-Буковинських гір, які й досі відзначаються активними горотворчими процесами. До того ж Терношорські мегаліти розміщені в смузі, через яку проходить межа тектонічних лусок. Камені прилягають до південного схилу гори Терношора на висоті 720 м. Уздовж неї зі сходу на захід простяглася горизонтальна продовгувата річкова тераса завширшки від 50-ти до 100 метрів, яка, на думку завідувача кафедри теоретичних основ геології Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу доцента О. Стельмаха, утворилася орієнтовно 11 тисяч років тому. Однак активізація горотворчих процесів спонукала річку Безульку-Другу, яка протікає з південного боку за 150 метрів від скель, піти вглиб і пробити в породі нові ворота прориву, що сформувало сучасний, унікальний в геологічному відношенні, ландшафт. Вигнуте русло річки надає терасі овальної форми. В урочищі - чимало джерел питної води. Своєю суворою і величною красою воно справляє сильне враження на людину.
На думку дослідника оронімів Карпат М. Габорака, назва Терношори утворена за допомогою румунського суфікса - ięor від апелятива терен, терн, що вказує на особливість рослинного покриву цієї місцевості. Іншу версію назви гори Терношора подає П. Григорчук, який виводить її від слова «тарниця» - сідло на коня. Академік Національної академії наук Молдови К. Попович вважає, що топонім «Ternesora» походить від румунського слова «teren» - місцевість, простір і «sогі» - весняна сонячна міфічна квітка, що загалом має означати місце, де ростуть міфічні весняні сонячні квіти, символом яких є «Martięori». На схилах гори заввишки 1012 метрів розкинувся лісовий заказник місцевого значення зі смереково-ялицевими пралісами та багатим різновидом сфагнових мохів на скельних останцях, що цілою грядою простягаються з південного сходу на північний захід. Гора Терношора згадується в «Słowniku geograficznemu» за 1892 р. як гора Ternyszory. «Slownik» подає географічну і геологічну характеристики місцевості, зокрема зазначає, що гора Терношора розташована неподалік гори Ігрець (1311 м) і є частиною його хребта. «Терношори, - зауважено в ньому, - вершина в Карпатах коломийських в Косівському повіті, належить до пасма Ігреця, піднімаючись на північний схід від головного хребта цього пасма. Творять його крейдові пласти, утворені тут як т. зв. менілітові (сланцеві - М.К.) пісковики, які становлять саму вершину гори, і молодші ямненські пісковики, які виступають на південних схилах. На ямненському пісковику лежать від півдня сині крем’янисті ієрогліфічні (hieroglifowe) плитові частини, пісковики зелені та ілисті, після чого йдуть роговики (кремнієві породи - М.К.) і типові менілітові плити; від північного сходу крейдові пласти закінчуються поздовжнім насувом, межуючи безпосередньо з менілітовою формацією. Маємо тут, отже, другу випуклу вершину, паралельну до головної вершини Ігреця». Один зі скелястих шпилів Ігреця має назву Чорний Ґрунь, другий - Тарночка. Топоніми урочищ Ігрець, Ігрище, Ігровище поширені на Прикарпатті. Часто ці урочища розміщені біля культових пам’яток, що вказує на те, що ігрища, забави були важливим елементом язичницьких богослужінь. Оповідаючи про давні народні ігрища, християнський літописець з осудом зазначав: «Сходились на ігрища, на танки й на всякі бісівські пісні... Хто інший закличе на ігрища, або на яке зборище ідольське, то всі туди біжать, радуючися». Давній звичай влаштовувати народні ігри з нагоди приходу весни, Зелених свят та Купала на полонині Ігрець неподалік від Терношорських каменів зберігся до XIX ст. Відомий письменник і етнограф С. Вінценз описує їх так: «Навесні, як тільки зазеленіють, було, бучки та берези, а шишки почнуть червоніти під верхами, сходились леґіні на рівній та розлогій полонині Ігреця. Віталися радісно, вже здалеку перекликалися, гукали, «вівкали», палячи густо з пістолів. Розповідали собі про своє зимування, пили, співали, танцювали. Й безупинно палили зі зброї, аж дими стелилися понад лісами. Гуляли так і справляли свято пробудження весни, влаштовували «розігри» людей лісових, леґінів пущових". Тож звідси, кажуть, від тієї забави, від тих ігрищ сама гора назву «Ігрець» дістала». Кожної весни тут сходилися опришки.
За леґендами в день літнього сонцестояння (22 червня) на ігрища до полонини Ігрець збиралися лісові духи, а також звірі. Польський дослідник К. Мошинський у своїй праці «Народна культура слов’ян» (Краків, 1934) звертає увагу на те, що в Карпатах місцеве населення називає ігровищами кола, витоптані духами, що танцюють. Аналіз етнографічного матеріалу й топонімічних даних, наявність поблизу культових каменів дають підстави вважати забави на полонині Ігрець елементом стародавньої дохристиянської обрядової традиції, пов’язаної з весняно-літніми культами. Навколо гори Терношори виявлено цілий ряд унікальних культових мегалітичних пам’яток, що становлять своєрідний сакральний пояс. Він простягається на десятки кілометрів з південного сходу на північний захід. їхній опис буде подано в окремих виданнях. Тут слід зазначити лише, що для Карпат з давніх часів була характерна велика концентрація культових споруд. У європейській літературі Карпати асоціюються з місцем зосередження таємничих контроверсійних сакральних сил.
Читать полное исследование Терношорской лады>>