Зґарди є одними з найдавніших нагрудних гуцульських прикрас. У тектонічному відношенні — це складна композиційна система, яка об’єднує один або кілька ритмічно-пластичних рядів різнотипних солярних знаків, нанизаних на “ретізки”, ремінець тощо, розміщених між собою на віддалі “переліжок” і з’єднаних “чепрагами” . Композиційним центром часто виступає більший за розмірами рівносторонній хрест, що об’єднує всі інші, іноді щораз менші хрестики.
Зґарди - є однією з найменш досліджених типологічних груп гуцульського мосяжництва. Надзвичайно скупі, інформативного характеру дані про них, які зустрічаються у працях дослідників кінця XVIII початку XX ст.дають можливість стверджувати лише факт їх побутування серед гуцулок, а також місце в ансамблі жіночого “прилюдного убранє” (святкового одягу), однак ні в одному, із відомих нам, писемних джерел не знаходимо ніяких відомостей про оберегове значення, а тим більше семантичне трактування цих жіночих прикрас.
Вперше на семантику окремих мосяжних виробів та їх орнаментів звернув увагу, досліджуючи “процес асиміляції солярної емблеми і знака хреста...” на гуцульських зґардах, відомий мистецтвознавець П. Жолтовський. “На зґардах...,— зазначає вчений — ... можна крок за кроком простежити, що спочатку до дисковидної пластини добавляється чотири хрестовидно розміщені кружки, далі ці додатки ускладнюються і збагачуються у своїх формах. Згодом хрести втрачають свою рівнораменність: одно з рамен стає довшим і хрест набирає вже специфічної християнської культової форми...”. Із сказаного вченим, можна зробити висновок, що один із типів хрестикових зґард розвинувся на основі металевих розетоподібних (дисковидних) жіночих нагрудних прикрас, які в окремих місцевостях ще називали “ґардами”, “сороківцями”* або "шелестами”.
Так, польський дослідник Л. Вайгель який протягом кількох років вивчав життя і побут карпатських верховинців в околицях с. Жаб’є (зарах Верховина) занотовує: “Багатші гуцулки носять ґарди (“gardy”), що складаються “з двох, трьох рядів “cwancygierow”, талярів або інших срібних монет”. С. Витвицький також у своєму історичному нарисі зазначає, що “маєтні гуцулки” поверх скляного намиста (“пацьорок”) носять зґарди із сороківців (“sorokuwcow”). Поступово дослідники серед різноманітності гуцульських жіночих нагрудних прикрас: “лискавок”, “венеційських” коралів, “писаних пацьорок”, “кпокічок” тощо, в тому числі і металевих ґард, виділяють зґарди хрестикові. Так Л. Вербицький, описуючи багату, святково одягнену гуцулку, серед її нагрудних прикрас підкреслює: “Дальше видно нашийники з ланцюжків, на яких висять хрести менші, зґарди з хрестиків, або зґарда хрестикова...”. Отже, як засвідчують джерела, вже у кінці XIX- поч. XX ст. під назвою “зґарда” повністю розуміють жіночі нагрудні прикраси із “мосяжних хрестиків наборсаних на шнур, ремінець або ретізку з переліжками”.
