По направлению молодого специалиста я поехал работать в Донбасс. Страна семимильными шагами устремилась вперед – приближая вершину светлого будущего.
Успехи страны в экономическом развитии, гигантские стройки, космические достижения, полет первого космонавта Юрия Гагарина, гарантия безопасности и интенсивная борьба за мир – всё это многих людей воодушевляло.
Таким образом мне посчастливилось быть соучастником той великой битвы за светлое будущее. Труд мой был героическим, однако всего себя отдавал производству, людям, государству, пренебрегая своим здоровьем, не уделяя должного внимания семье. Это был для меня период
производственного альтруизма.
А було це так
26.02.1965р. Ось і знову в загадковому Луганську.
Здається, що знайшов другу малу Батьківщину. Рідне місто, неначебто в ньому прожив багато років. Чому це так буває? Однозначно відповісти неможливо.
В фабричному гуртожитку, що знаходиться на вулиці Курчатова, залишив речі у вахтера і пішов на фабрику, яка знаходиться недалеко.
На цьому підприємстві раніше я проходив півроку виробничу переддипломну практику майстром виробничої ділянки, і тут відбулось моє подальше трудове загартування.
Відчуваю себе повноправним членом трудового колективу.
Зустрічі із знайомими, їх щирі вітання надихають на добрі справи. Була б дружина поруч! Для неї є і вакансія по спеціальності. Після перших зустрічів із знайомими необхідно було зайти і до відділу кадрів, керівництва підприємства по працевлаштуванню. І коли вже сонце схилилось за полудень, пішов до фабрикоуправління. Догнав мене заступник головного інженера по виробництву Шаталов Федір Васильович:
– Молодим спеціалістам найщиріші вітання!
– Дякую, дуже радий за вашу увагу.
– Ти приїхав працювати на фабрику, ми про це знаємо.
Пішли зі мною у відділ головного диспетчера. Нам конче потрібен думаючий інженер по підготовці виробництва. Від цього залежить ритмічна робота на підприємстві і кінцевий результат.
Одначе, згідно вимогам тепер уже дипломованого спеціаліста, мені необхідно було деякий час працювати на інженерно-економічній роботі. А тому зайшли порадитися з заступником директора по економічній роботі Станіславом Сизовим. Незважаючи на те, що в його невеличкому
робочому кабінеті були люди, прийняв позачергово.
Перше питання:
– Як влаштувався?
– Поки ніяк. Сьогодні тільки вранці прибув до міста.
Тимчасово речі залишив в фабричному гуртожитку. На підприємстві зустрів багато знайомих. Так і пройшла значна частина дня.
–Трохи невірно ти поступив. Першим ділом треба було зайти до відділу кадрів для працевлаштування і поселення в гуртожиток.
–Вибачаюсь. Як бачите, і на цей раз особисте в мене вийшло на другий план…
–А де дружина?
–Вона вже другий рік працює на Миколаївській трикотажній фабриці.
–Що ж ви так одружилися? Начебто і життя не армійське.
–Так вийшло. В кожного життя різне. Вона на заперечує переїхати на взуттєву фабрику. Потрібна тільки письмова згода керівництва підприємства.
–Потрібно, щоб дружина якнайшвидше переїхала до нас. Справа в тому, що є надія на вирішення квартирного питання вже в цьому році. Для цього потрібно вам деякий час спробувати свої можливості на інженерно-економічній роботі. Я Вас буду підтримувати. Підприємство нове, перспективне.
– Власне, мені хотілося б мати справу безпосередньо з виробничими процесами в цехах, з людьми.
Така відповідь дещо насторожила керівника, бо це свідчення того, що я не маю великого бажання працювати в підпорядкованій йому службі. І щоб не надавати розмові загострення, він сказав:
- Це тебе, мабуть, Федір Васильович запрошує, хоче, щоб ви працювали в йому підпорядкованій справі?
- – Такої категоричної розмови з ним не було. Він тільки запрошував мене працювати диспетчером виробничих процесів.
До кінця робочого дня залишалось небагато часу, і мені необхідно було зайти іще до заступника директора по кадрам Нужного Михайла Івановича, що і було зроблено. Людина спокійна, вдумлива, ніколи не гарячився в прийнятті рішень. Гостра розмова з ним була неможлива, бо він вмів не доводити до такого стану свого співбесідника. Інвалід Великої Вітчизняної війни. Про це мені стало відомо пізніше.
Коли я прийшов до його невеликого робочого кабінету – була черга. Але мене він прийняв першочергово, як молодого спеціаліста, щойно прибулого на підприємство.
Задав мені декілька запитань і підписав ордер на поселення у фабричному гуртожитку Вільних місць не було, але по телефону попередив коменданта, що необхідно поселити.
Відбулась довга розмова у відділі кадрів відносно оформлення на роботу і деякі питання майбуття. Перш за все квартирна проблема. Згідно діючого законодавства, підприємство чи організація, яка прийняла на роботу молодого спеціаліста, зобов’язані забезпечити протягом року житлом. З невідомої причини в кадрах хтось посіяв невпевненість в моїй сім´ї. Мовляв, отримаєте квартиру, і розійдетесь. Довелось докласти відповідні зусилля, щоб запевнити, що це не так. Тепер потрібно, щоб дружина якнайшвидше приїхала в Луганськ, бо незабаром вже буде відомо про кількість виділених фабриці квартир. До того ж серед молодих спеціалістів також існує черга на отримання житла.
(продолжение следует)
Борис Опарко
ВОРОШИЛОВГРАД - ЛУГАНСЬК – МІСТО МОГО ЖИТТЯ
