Последние минуты. Цените своих близких

Ти проживеш лиш до сьогоднішнього вечора... Життя повільною цівкою витікає з тебе... Сьогодні я приїду зібрати тебе в останню твою подорож... Це буде потім... Спокійна вмиротворена посмішка застигне у кутиках вуст... І шалений запах ладану по всій квартирі нізвідки... Нізвідки цілих два тижні стоятиме потім, розриваючи ніздрі, доводячи до дисонансу мої думки... Останні миті... Чи страшно? Твоїх 72 з лишком... Вони ні грама не були простими і безхмарними , проте ти якось давала собі раду, боролась з обставинами і ЖИЛА! Так, жила на повну! Щедро ділячись теплом свого серця з всіма, з ким спіткало життя... Через кілька годин вночі я запанікую бачачи тебе на останньому твоєму ложі... Мабуть в кожного є мить, коли приймаєш обставини і знаєш що вони незмінні. Паніка зціпила мене і тоді вперше в житті мені стало страшно... Страшно від того що я не можу себе пересилити і сісти поруч....і запах ладану ... Такий чіткий і реальний... До ранку заспокоюсь , візьму себе в руки і з твоєю внучкою вирішуватимем поточні моменти пов'язані з твоїм відходом в кращий світ. А завтра прийдуть люди... Багато людей... Тих, для кого ти була близькою й не дуже... Тих, кого ти зігрівала своїм теплом...Слова співчуття... Щирі сльози... І моє заціпеніння. Так, я не вмію плакати. Твоя школа В мене немає людей, яким б я могла виливати свій біль. Я сама. Сама по життю. Може так і на краще. Хто знає. Бракує ... Бракує усвідомлення що десь ти є... Серед живих... Іноді, хотілось б знати що ти десь є... Погладиш по голові як в дитинстві... Долоні твоїх внуків заміняють мені тепло, не додане мені колись... І часом запах ладану, який я іноді чую ще досі... Сьогодні ти відлетиш в кращий світ... Щасливої Вічності і зручних хмаринок ! Я вмію не плакати. Навіть тоді як біль розриває груди. Знаю, на моїй відповідальності п'ятеро твоїх внуків... Молись за них з небес! Ти ж ближче до Бога. Колись настане день, коли земля падатиме на кришку вже моєї труни. До цього моменту є риска. Риска між датою народження і цим днем. Наповнюватиму її змістом! А ти допомагай ! Запахом ладану, що час від часу лоскоче мені ніздрі... І Дяка. За те, що я є!